Під час Помаранчевої революції ми репетирували одну пісню на «англійській» мові. Наш барабанщик якось пожартувавши проспівав приспів на слова «Ющенко — так! Ющенко — сяк!». Дуже добре ложилося на мелодію. І смішно було.
Тепер, звичайно, у більшості випадків ви зіткнетеся не зі смішними, а з сумними спогадами про Майдан. Мовляв, «розчарувалися»… А ще, звичайно, Ющенко, гад, все прос…л.
Мої спогади про Майдан тільки позитивні. А сумно мені якраз від цього «розчарування» і від звинувачень Ющенка. На мою думку, це говорить про те, що Майдан, при всій важливості цієї події для нашої історії, ще не був «буржуазно-демократичною революцією». Він, звичайно, був революцією, але все ще досить інфантильною.
Автор цих рядків ніколи не пов’язував жодних надій з Віктором Андрійовичем Ющенком. Ні до Майдану, ні під час Майдану, ні після нього. І справа тут не в особистості і не в здібностях самого Ющенка. Справа в розумінні того, що позитивні зміни від «начальства» не залежать. Від нього залежать тільки зміни негативні. Будь ти хоч супер-президент з чіткою програмою і вишколеними бюрократами, якщо «в народі» немає бажання щось змінити, нічого у тебе не вийде. З’ясувалося, що бажання щось змінити в українців немає. Бо бажання лише тоді чогось варте, коли підкріплюється діями. Ось я прямо зараз бажаю собі «Макбук». Дуже сильно бажаю. Але для історії це бажання — порожній звук, оскільки я нічого не роблю для того, щоб воно стало реальністю. Ось так і українці. Змін вимагали їхні серця, очі, носи та інші органи. Але при цьому українці очікували, що Ющенко все за них зробить. Свою роль, як з’ясувалося, вони бачили в тому, щоб стояти на площі та скандувати «Ющенко — так! Ющенко — сяк!». Ну, а далі, мовляв, ти як-небудь сам, а ми будемо сидіти і чекати покращення вже сьогодні.
Тому більшість українців вважають Ющенка поганим президентом. Він не зробив для них добре. Хоча, якщо вважати, що від президента взагалі може бути якась користь, то Віктор Андрійович був найкращим президентом. Бо робота президента полягає в тому, щоб виконувати статтю 106 конституції. Ось Віктор Андрійович її і виконував, як міг. Ветував різні закони. Розпустив парламент. Однак українцям не потрібен такий президент. Їм потрібен президент, якому начхати на конституцію і закони, бо він повинен зробити їм добре.
У 2010 українці обрали собі саме такого президента. І, що найголовніше, його головний опонент на виборах у цьому сенсі нічим не відрізнявся, тобто в будь-якому випадку ми б отримали президента, який може зробити все, що захоче. Тепер українці сумують від того, що президент робить те, що хоче. Бо хоче він чомусь не того, що хочуть українці. Можливо, це й сумно. Але зовсім не дивно.