Одним із найпоширеніших помилок є уявлення про державу як про організацію, тобто, про систему (квадратики зі стрілочками), яку можна створити або змінити на власний розсуд тих, хто нею керує. Ці квадратики і стрілочки між ними не мають жодних власних інтересів, вважається, що цілі та інтереси закладають у них ті, хто їх створює або використовує.
Це уявлення настільки поширене і буденне, що в його пастку регулярно потрапляють навіть досить розумні голови. Звичайно, все це можна і потрібно детально досліджувати, тут я просто хочу звернути увагу на цю проблему.
Уявлення про державу як про систему, покликану вирішувати саме ті завдання, які офіційно нею проголошені, не просто помилка, а небезпечна помилка. Небезпека полягає в тому, що таке уявлення змушує знову і знову наступати на одні й ті самі граблі і не шукати інших шляхів. Адже якщо держава — лише система, яку ми можемо міняти на власний розсуд, то маємо лише дві проблеми: правильні люди в системі та правильна система, тобто, правильні квадратики і стрілочки між ними. Якщо держава — єдина, хоча й досить обширна, організація, то тоді наші зусилля слід спрямовувати на вдосконалення доступу до системи (всіх цих виборів і референдумів), щоб привести правильних людей, і на малювання квадратиків і стрілочок.
Сила цієї помилки така, що вона змушує «прогресивну громадськість» займатися правильними людьми і квадратиками зі стрілочками з року в рік, попри те, що статистика її зусиль трохи більше ніж повністю описується формулою «знову нічого не вийшло». І якщо держава — це лише організація, то, як висновок, який робить прогресивна громадськість із цього факту, виглядає як «потрібно більше старатися». Ось і стараються.
При цьому прогресивна громадськість зазвичай ігнорує досвід «розвинених країн», вона просто в них вірить, і вірить, що там добре. Якби вона дала собі працю ознайомитися з реальним становищем справ у цих країнах у галузі «державного будівництва», вона б з жахом виявила там не лише «розбрід і хитання», але й до болю знайомі ситуації і тенденції. Тобто, йдеться не про якісь суто українські особливості, а про системні закономірності.
Спробую максимально коротко показати, у чому суть проблеми.
Та чи інша стійка структура утворюється навколо діяльності, що приносить регулярний прибуток (неважливо, у чому він виражається). Наприклад, крамниця, що продає певні товари, включає продавців, власника і, можливо, певних керуючих, що займаються постачанням, зберіганням тощо. Говорячи суто економічно, крамниця — це лише частина структури, але нам для наших цілей достатньо й звичайного побутового підходу. Скажімо, книжковий магазин «Black books» може бути описаний як «купуємо книги — продаємо книги», і його неважко зобразити як організацію у вигляді кількох квадратиків і стрілочок.
З державою все не так, оскільки воно нічого не виробляє і не несе витрат. Але структура і тут точно так само утворюється навколо діяльності, що приносить прибуток. Цей прибуток є доходом від оподаткування в широкому сенсі слова; щоб його отримати, потрібно розширити підстави для нового оподаткування, причому зовсім не обов’язково, щоб діяльність, яка заявляється підставою для нового оподаткування і нових бюджетів, дійсно велася. Державна медицина не зобов’язана вас лікувати, державна освіта — вчити, а державна міліція — охороняти; їхнє існування є, насамперед, підставою для існування відповідних бюджетів, а їхня діяльність вторинна. Якщо ми зрозуміємо цю обставину, то сильно просуваемося вперед у розумінні природи держави і тих проблем, з якими ми маємо справу.
Втім, реальна картина набагато складніша. У наведеному прикладі ще є щось на зразок організації або групи організацій, але в реальності діяльність, що приносить прибуток, ведеться не лише в межах певних формальних організацій (міністерств і відомств), скоріше вона будується навколо, вибачте за жаргон, «тем», які освоюють ті чи інші групи чиновників, причому в межах однієї формальної організації (того самого міністерства) можуть існувати кілька угруповань, що освоюють різні «теми», ці угруповання можуть виходити далеко за межі одного відомства, конкурувати й відкрито боротися між собою і так далі. Тобто, реальна структура держави будується навколо «тем», а не визначається функціями її формальних частин. І якщо ми це розуміємо, то розуміємо також, що ця структура рухлива і мінлива, і жодні квадратики і стрілочки нам не допоможуть для її опису. Для «звичайної» відкритої економіки «теми» називаються ринками, і діючі суб’єкти, як правило, збігаються в цьому випадку з організаціями, що діють на цих ринках, тобто корпораціями, і ширше — юридичними особами. Однак нікому ж не спаде на думку малювати між ними стрілочки і стверджувати, що змінивши квадратики і стрілочки ми можемо досягти якихось результатів. Усі розуміють, що існуюче розташування квадратиків і стрілочок тимчасове. Те саме потрібно зрозуміти і щодо держави — її потрібно аналізувати так, як ми аналізуємо ринки. При цьому вона має низку особливостей. По-перше, це не єдина організація, а конгломерат; по-друге, реальні структури держави не збігаються з формальними; по-третє, самі ці структури і відносини між ними постійно змінюються.
Ну, а тепер спробуйте все це «реформувати».