Ресурси безкінечні. Це нібито частковий випадок першого виводу, але про нього слід сказати окремо. Ресурси безкінечні тому, що людина обов’язково знайде, чим задовольнити своє незадоволення. Тепер подивіться, наскільки відрізняються практичні дії, яких вимагають розуміння та нерозуміння цього виводу.
Розуміння безкінечності ресурсів безкінечно далеке від твердження, що «нафти вистачить усім і надовго» чи ще яких-небудь дурниць такого роду. На практиці воно означає розуміння того, що одні ресурси замінюватимуться іншими тоді, коли це необхідно, і при цьому максимально безболісно. А причиною цього буде ціна. Чим більш рідкісним є ресурс, тим він дорожчий і тим сильніша мотивація шукати йому заміну. Тому безкінечність ресурсів означає вільні ціни на них, а це, у свою чергу, веде до думки про те, що ресурси мають перебувати у приватних руках, бо лише так можна отримати реальну ціну.
Нерозуміння безкінечності ресурсів породжує необхідність оберігати та нормувати їхнє споживання. Воно призводить до прямо протилежної поведінки — бажання негайно все націоналізувати та взяти під контроль. Ця поведінка знову-таки диктується думкою про існування «об’єктивних потреб», які абсолютно необхідно задовольнити.
Ми з вами живемо в країні, що є чудовою ілюстрацією того, до чого веде така політика. «Об’єктивні потреби» нашої дивовижної промисловості в газі з перших днів незалежності змушували нашу державу монополізувати закупівлю газу (це те саме, що націоналізувати ресурси). Ці потреби змушували наші уряди з усіх сил боротися за якомога нижчу ціну на газ. Тому споживачі газу не вживали жодних заходів щодо енергозбереження, пошуку інших технологій тощо — а навіщо? У результаті ціна все одно зросла (інакше й бути не могло), і при цьому ми залишилися з енергоємною промисловістю та дорогим газом.