Ніколи не настане момент, коли «все є». Якщо ми приймаємо це твердження, то розуміємо: краще займатися тим, що здається нам самим важливим у житті. «Матеріальні потреби» в цьому разі стають лише одними з потреб. Коли ми усвідомлюємо, що людина ніколи не заспокоїться і ніколи не буде задоволена, то найкраще спрямувати власне незадоволення туди, куди нам найбільше подобається. В економіці та політиці це означає: пиріг суспільного багатства безкінечний. Головне — не заважати йому рости.
Якщо ми не приймаємо цього висновку, це веде до двох наслідків. Перший — невинні міркування про те, що людство деградує або з ним іще щось станеться, бо в людей «все буде». Другий, практичніший, — діяльність урядів. Справді, якщо пиріг скінченний, його потрібно правильно поділити, інакше всім не вистачить. У цю захоплюючу гру грають уряди й люди. Люди з усіх сил займаються споживацтвом: адже скінченність пирога означає, що той, хто нахапав більше, той і кращий. Уряди взагалі виходять з того, що в усіх може бути все, і саме це вони обіцяють людям. Мінімальні заробітні плати можуть дорівнювати максимальним, а межа бідності — межі багатства. Зрозуміло, що в економіці й політиці такі міркування ведуть до того: головне — не ріст пирога, головне — справедливо його поділити.