З уявленнями про «шарі» та «ренту» тісно пов’язана ще одна ідея, що справді масово поширилася серед народу. Це ідея про те, що «вони все скуплять». Думаю, однією з причин її поширення є очевидна скінченність запасу землі. Нам здається, що вся земля «порахована» — адже вона становить добре відому площу суші на нашій планеті, і оскільки її запас обмежений, то можна «скупити все». Схоже, що запас інших товарів уявляється безмежним. Саме це й вводить в оману. Насправді запас будь-якого товару в даний момент часу скінченний. Блага з необмеженим запасом (повітря, наприклад) просто не є товарами — вони не продаються, оскільки не є рідкісними, і про їхню ціну нічого не можна сказати. Як ми пам’ятаємо, попит визначають ті цілі, для яких ми використовуємо землю. Навіть якщо ці цілі полягають у тому, щоб «притримати її до кращих часів», не існує попиту на всю землю, так само як не існує пропозиції всієї землі.
Проте повернімося до наших олігархів. Знаючи їхню виняткову шкідливість, організованість, здатність передбачати заздалегідь, і таке інше — тобто вважаючи олігарха істотою практично всемогутньою і всюдисною — все одно потрібно зрозуміти, яку мету переслідує така скупка. Ця мета може бути лише одна — монополія, точніше, монопольна ціна. Наприклад, ніхто не сумнівається, що варто лише дозволити, і олігарх негайно скупить усю родючу землю і, користуючись контролем над цим запасом (а монопольна ціна, як ми пам’ятаємо, виникає винятково завдяки такому контролю, як правило, шляхом знищення частини запасу), встановить монопольну ціну на свою продукцію.
Насправді, перше питання, яке ми маємо поставити: чому б олігарху не купити землю деінде, у спокійнішому місці, не такому схвильованому щодо перспектив «негідники скуплять усе»? Очевидно, що нормальний олігарх, якщо ми вважаємо його істотою надрозумною і надраціональною, вчинить саме так. А якщо ви мені заперечите, що наша земля, на відміну від спокійніших місць, «коштує копійки» — і навіть якщо я погоджуся (хоча, звичайно, вона коштує далеко не копійки), — то, як ми з’ясували, це означає лише, що отримати від цієї землі теж можна лише копійки. Який сенс?
Знову ж таки, очевидно, що той, хто скуповує землю, неминуче зіткнеться зі зростанням ціни кожної наступної ділянки. Знову питання — який сенс?
І, нарешті, останнє. Навіть понісши величезні витрати і «скупивши всю землю», олігарх не отримає бажаного, адже йому доведеться також подбати про заборону імпорту з інших країн продукції, яку він там вирощуватиме. І тут ми приходимо до того, що саме по собі це неможливо без політичних рішень.
Варто згадати, що це, мабуть, єдине місце, де Мізес погоджувався з Марксом. Вони обоє говорили, що латифундії не є продуктом ринку, а є продуктом політики.
Мені скажуть: ось же, наші олігархи і є «продуктом політики», і що їм завадить створити латифундії, маючи «дах» уряді? Нічого не завадить. Як нічого не заважає їм робити це зараз. Прихильники теорії латифундій, як і всі прихильники теорій змов загалом, неминуче впадають у суперечність. Вони, з одного боку, приписують передбачуваним негідникам надможливості і наддалекоглядність, а з іншого — чомусь вважають, що відсутність якихось законодавчих закорічок здатна зупинити всемогутнього і безпринципного олігарха.
Можна твердо сказати лише одне: без легального ринку землі ви точно нічого не зробите з латифундистами.