Іноді читання різноманітних досить спеціальних книг призводить до цікавих аналогій. Ось, наприклад, класична книга Бернарда Бейліна «Ідеологічні витоки американської революції». Як це іноді трапляється з науковими дослідженнями, назва відображає зміст — автор досліджує «звідки є пішла» революція, і робить це на прикладі памфлетів. Виявляється, у передреволюційні роки майбутні американці масово видавали і читали памфлети. Нагадаю читачеві, що це таке. Джордж Орвелл повідомляє: «памфлет — театр одного актора. Ти абсолютно вільний у виборі слів, ти можеш говорити непристойності, ображати, топтати загальновизнане; або, з іншого боку, розмірковувати з такою обставинністю, серйозністю та рафінованістю, яка неуявима в газеті та більшості періодичних видань. Водночас памфлет короткий і друкується без переплету, так що його виготовлення потребує набагато менше часу, ніж видання книги, і досягає він, як правило, набагато ширшої публіки. Головне, однак, що памфлет не зв’язаний жодною встановленою формою. Він може бути в прозі або у віршах, у вигляді оповідання, байки, листа, статті, діалогу або повідомлення. Вимагається лише, щоб він був жвавим, гострим і коротким».
Додам, що видавати памфлети було недорого, а також те, що традиція передбачала видання під псевдонімом. Таким чином, саме памфлети (багато з яких були відповідями на інші памфлети) створили те дискусійне середовище, з якого й виросли ідеї американської революції.
Нагадаю також деякі обставини тих років, на які у нас зазвичай не звертають увагу. По-перше, — і це найголовніше, — американські колоністи були британськими громадянами і вся ця революційна діяльність проходила в контексті британської історії та британської політики. Наприклад, Кромвель призвичаїв англійців до того, що регулярна армія означає диктатуру. Тому спроба розміщувати війська в колоніях зустріла запеклий опір. І так далі. Навіть масові написання політичних памфлетів — це британська традиція. По-друге, колоністи перебували далеко від уряду. У найбільш фізичному сенсі. Плисти до Америки потрібно було тиждень-два, через що уряд і колоністи мали недостатнє уявлення про діяльність одне одного, що створювало ґрунт для взаємних підозр і інсинуацій. Це призвело також до того, що колоністи майже не перетиналися з англійським «політичним класом» і не інтегрувалися в нього.
«Глашатаї революції, автори численних памфлетів і міркувань, не були філософами і не утворювали відокремленої «інтелігенції». Це були політики, купці, адвокати, поміщики і проповідники, і вони не мали на увазі записуватися в послідовники того чи іншого гранда політичної філософії, чий вплив сучасний дослідник виявить у їхніх творах», — пише Бейлін.
Саме тут ми виявимо разючу схожість з Україною. Хоча наш уряд розташований у Києві, хоча в нас є телеграф, телефон, радіо, телебачення та інтернет, він є, мабуть, набагато віддаленішим від «народу», ніж англійський уряд кінця 18 століття. «Народ» так само не має жодного впливу на політичний клас і тому не вірить представникам цього класу. Тому саме «купці, адвокати, поміщики і проповідники», а не статусні політики є «глашатаями» української революції. І тому жанр, у якому вони повідомляють свої ідеї світові, є памфлетом.
Якщо ви уважно придивитесь до того, що публікує «Українська правда» або «Хвиля», то ви виявите там памфлет. Памфлет ви виявите і в тому, що видається за «програми» або «стратегії». Також легко виявити, що в Україні немає політекономічної аналітики. Все, що тут іменується аналітикою, є памфлетом, просто більш нудотним. В Україні немає експертів і немає експертної думки. Експертиза є оцінкою засобів щодо цілей. Українська ж експертиза майже завжди є критикою цілей, просто висловленою спеціалізованою мовою. Тут потрібно підкреслити, що я не стверджую, що у нас немає фахівців, які можуть бути експертами. Вони, звісно ж, є, просто стан суспільства такий, що експертиза та аналітика, якщо вони хоч у якійсь мірі стосуються життя цього суспільства, неминуче перетворюються на памфлет.
Тут я хочу зробити одне уточнення. Памфлет не «гірший» і не «кращий» за аналітику чи експертизу. Памфлет — це просто інший жанр, і якщо всі наші політично зацікавлені особи, включаючи людей, які вважають себе політологами та експертами, висловлюються у формі памфлетів, то це, насамперед, має говорити нам про те, що вони не ототожнюють себе з об’єктом своєї писанини. Для них він є зовнішньою, часто ворожою і непідвладною жодному впливу, силою. Користь, яку я приписую цьому висловлюванню, полягає саме в констатації цього факту. Щойно більшість «політиків, купців, адвокатів, поміщиків і проповідників» помітять і усвідомлять цей факт, у них з’являться шанси, оскільки їм доведеться перестати розмірковувати про «вибори» або міркувати, до якої «сили» приєднатися.
І останнє спостереження. Памфлети майбутніх американців рясніють словами «змова», «зрада», «зраджування». Ці слова адресуються британському урядові. З погляду колоністів, уряд топтав ісконні свободи британських громадян (в цьому і була «зрада» і «змова»). Саме категоричне неприйняття тиранії, яку колоністи бачили в політиці Георга III, викликало революцію. В українських памфлетах ми побачимо, навпаки, нефальшиву спрагу тиранії. Але це вже, як кажуть, деталі.