Лой быканах Лой быканах Вийшли хлай Вийшли хла-а-ай Вийшли хлай Лой быканах
Борис Гребенщиков, «Пісня ушельців»
Як виявилося, всі розмови та полеміка навколо так званої «пенсійної реформи» не мають великого значення. Причина — відсутність предмета, тобто «пенсійної реформи». В результаті розтину з’ясувалося, що вся «реформа» зводиться до підвищення пенсійного віку жінок та деяких інших дій, які можна назвати хіба що косметичними. Чому?
Щоб розібратися, давайте спочатку спробуємо сформулювати проблему. Проблема включає кілька аспектів. По-перше, визначимо мету, яку ми повинні досягти — неважливо, за допомогою «пенсійної реформи» чи без неї. Очевидно, ця мета полягає в тому, що старі не повинні голодувати. По-друге, визначимо, що заважає досягненню цієї мети. Відповідь — відсутність у них заощаджень на старість. Чому у них немає цих заощаджень? З багатьох причин, але найголовніша — це те, що свого часу їм обіцяли гарантовану державну пенсію. Чому цієї пенсії не буде? Тому, що вона цілком і повністю залежить від можливостей державного бюджету, витрати якого зростають, доходи падають, а керують ним максимально непрофесійно.
У цьому місці виникає вилка у вирішенні нашого завдання. Перший варіант — це те, чим сьогодні зайнятий уряд і те, що він називає «пенсійною реформою». Її суть зводиться до того, щоб зменшити кількість людей, яким держава повинна виплачувати пенсію, і тим самим зменшити навантаження на бюджет. Це завдання вирішується шляхом підвищення віку, необхідного для отримання пенсії, причому процес цей розтягується на кілька років і дає незначний ефект. Власне, в границі такий спосіб вирішення призводить до того, що державна пенсія, як така, зникає або поширюється тільки на колишніх держслужбовців. Чи досягається наша мета при такому способі її вирішення? Очевидно, ні. Існує значна група людей, яка вже не встигла зробити заощаджень через обіцяну пенсію і може в старості опинитися ні з чим.
При цьому це найсприятливіший хід подій. Несприятливий набагато імовірніший. Ця ймовірність виникає з того факту, що які б маніпуляції з кількістю одержувачів пенсій уряд не провадив, розміри пенсій та сама їх виплата все одно залежать від поточного стану бюджету. Тобто, якщо в бюджеті почнуться проблеми, пенсії просто можуть зникнути, або скоротитися, або виплачуватися нерегулярно. Зважаючи на все, такі проблеми, скоріш за все, виникнуть. Плани друкування тисячногривневих купюр та плани дріб’язкової реформочки, що вилучає з обороту дрібні копійки, підтверджують це. Свідома політика на розкрутку інфляції вже розпочалася, і коли широка публіка це зрозуміє, буде погано. Думка про те, що інфляція може бути «керованою», глибоко помилкова, і, здається, нам скоро знову доведеться в цьому переконатися. Інфляція, що розкручується з метою самообману в державній звітності, завжди закінчується гіперінфляцією та крахом державних фінансів. Не потрібно скидати з рахунків і світову кризу, яку ніхто не відміняв. Лідери західних країн поки що зайняті тим, щоб знайти приводи для відстрочки рішень у сфері фінансів, а самі ці фінанси продовжують впевнено деградувати. Якщо великий кабум станеться, а точніше — коли він станеться, то не поздоровиться нікому, а таким країнам, як Україна, — особливо. Таким чином, перший варіант не підходить як у разі реалізації сприятливих, так і у разі реалізації несприятливих прогнозів.
Другий варіант заснований на прямому вирішенні завдання — не допустити, щоб старі голодували. Нам давно пора зрозуміти, що це виключно наше піклування. У будь-якому разі держава платить пенсії з наших грошей, які проходять усушку та утрамбування всередині неї і з’являються на виході чимало схудлими.
Зрозуміло, що ми повинні допомагати старим без будь-якої оглядки на державу. Але вкрай важливо позбавити її можливості висувати всякого роду претензії та пафосно заламувати руки, вигукуючи «ви нам не платите податків, і тепер ваші старики будуть голодувати!»
Йдеться про те, що давно пора розпочати рух ушельців, або, правильніше кажучи, рух «розкріпачування». Не існує рішень, які змінюють однаково ситуацію відразу, для всіх і ще, до того ж, на кращий бік. Але можуть і повинні існувати процеси, в рамках яких можуть прийматися локальні рішення, що полегшують ситуацію. Рух ушельців — це рух з викупу себе з рабства у держави. Суть його в тому, щоб запропонувати державі чесну угоду: я сам платитиму пенсію такому-то, але натомість я не плачу вам до вашого пенсійного фонду, і моє підприємство не сплачує за мене з фонду заробітної плати. Якщо ж я раптом не плачу пенсіонеру, мене автоматично повертають у рабство.
Це легко зробити і проконтролювати, якщо ми створимо спеціальну соціальну мережу. Іван платить пенсію Пал Паличу, а Сергій і Василь — Петру Сергійовичу. Все прозоро і все очевидно. Платежі в інтернеті робляться просто і швидко. Стан рахунку визначається двома кліками миші. Все те ж саме можна зробити і з іншими «соціальними» податками. Я не плачу до державного фонду імені безробіття, тому, що плачу до мережевого фонду взаємодопомоги. Ось довідка. Ось протокол. Все це в рамках однієї системи, цілодобово доступної онлайн, — усі ці альтернативні фонди повинні існувати там, і мене з моїми платежами повинно бути там відразу видно. Усі, хто бажає, тепер отримує можливість сказати державі: «нам твої послуги не потрібні, ми вже якось самі». І, до речі, більше немає ніяких проблем із «зарплатами в конвертах». І якщо ви дійсно не хочете тіньової економіки, то ось вам метод.
Ушелець укладає з державою договір, в якому вказує, від яких соціальних «послуг» держави він має намір відмовитися, і у разі пенсійного податку вказує конкретну особу, якій він буде платити. Пенсіонер, з свого боку, відмовляється від державної пенсії, поки дотримуються умови договору з ушельцем. Щоб не вираховувати дурних формул, які нічого не описують і нікому не допомагають, потрібно відразу зафіксувати принцип — не більше двох ушельців на одного пенсіонера. Зрозуміло, що ушельці перш за все укладатимуть договори зі своїми родичами. Це дуже добре. Зрозуміло також, що люди, які входять у пенсійний вік, ставитимуться більш відповідально до власних заощаджень, бо розумітимуть, що їм, можливо, доведеться звертатися за допомогою не до абстрактної держави, а до конкретних людей. Зрозуміло, що люди, які знаходяться на початку «трудового стажу», теж не матимуть ілюзій щодо державних пенсій. Чудово, що нарешті в нас у всіх буде прямий привід задуматися про інфляцію та про її роль у руйнуванні наших заощаджень, а значить, висунути державі обґрунтовані вимоги припинити займатися цими дурницями.
Таким чином, державна «пенсійна система» з часом просто розчиняється в повітрі. Їй на зміну приходять або заощадження, або приватні (добровільні) пенсійні фонди.
Мені можуть сказати — а як же бути з тими пенсіонерами, яким не дістанеться своїх ушельців? Мені чомусь здається, що такого не буде, але якщо й буде, то в цьому разі — фінансувати пенсії з бюджету. Це ж і зараз робиться, і ні в кого не виникає питань. У гіпотетичному випадку, коли надходження від соціальних податків уже дорівнюють нулю, а незабезпечені ушельцями пенсіонери ще залишилися, держава оголошує про банкрутство та ліквідацію свого пенсійного фонду і чесно платить решту пенсій з бюджету. Щось мені підказує, що цими останніми будуть якраз державні пенсіонери з пенсіями в десятки тисяч. Ну от із ними нехай держава і розбирається.
Потрібно розуміти, що завдання держави — звітність. Усі розмови про те, яке воно хороше і як все навколо красиво, тільки ви не хочете цього помічати, ведуться на підставі цієї звітності. На мові звітності низький дефіцит пенсійного фонду — це добре. У нас завдання прямо протилежне. Нам потрібна не звітність, а нам потрібно допомогти пенсіонерам, які свого часу повірили в державні пенсії. Тому для нас важлива кількість людей, що отримують реальну допомогу, а не міфічний дефіцит міфічного фонду. У разі реалізації моєї ідеї це означає якраз зростання дефіциту пенсійного фонду. Тому, коли держава буде вам плакати, що так робити не можна, бо збільшиться дефіцит, не вірте їй.
Мені також можуть сказати, що нашому поколінню — я маю на увазі людей із «трудовим стажем» від десяти років до людей передпенсійного віку — доведеться платити більше, ніж іншим поколінням: платити пенсіонерам і робити заощадження для себе. Так, це так. Однак нашому поколінню в будь-якому разі доведеться постраждати. Державна система соціального страхування гарантовано лусне в межах життя цього покоління. Насолодитися радощами пенсійного життя вдасться хіба що тим, хто отримає пенсію через рік-два-п’ять, і то, якщо вони після цього відразу ж помруть. Інші опиняться жертвами колапсу. Особисто я надаю перевагу ролі людини, що усвідомлено розриває порочне коло, ролі нещасного постраждалого. Воно якось благородніше і не так образливо. Тим більше, що повторю — йдеться не про те, що відразу і одночасно одна система замінюється іншою, а про те, що створюється альтернатива. Хто не вірить у державні пенсії — не платить відповідні податки (і його підприємство не включає його зарплату до фонду зарплати) і сам годує пенсіонерів; хто вірить — платить податки і чекає від держави своєї пенсії.
Для всього цього повинен існувати проект закону про ушельців. Це повинен бути один закон, причому прямої дії, що містить у собі всі можливі шаблони для свого застосування і не містить посилань на інші акти, які повинні бути прийняті в майбутньому. Він повинен вносити поправки до тих законів, які потребують змін. Наприклад, нібито з цього року всі «соціальні» виплати надходять до пенсійного фонду, а там розподіляються на окремі рахунки — пенсійний окремо, соцстрах окремо тощо. Усе це має бути скасовано, виплати повинні бути роздільними, щоб можна було відмовитися від кожної окремо. Необхідно також створити поле діяльності для приватних фондів, у тому числі й іноземних, і т.п.
Зрозуміло, держава буде всіма силами боротися з таким законом, однак її моральні позиції будуть, м’яко кажучи, смішні, бо справа виглядає наступним чином. Держава: «Ой ми бідні, нещасні, у нас дефіцит пенсійного фонду, тіньова економіка, пенсіонери з голоду дохнуть!» Ушельці: «Так давайте ми самі будемо платити пенсіонерам, якщо у вас не виходить». Держава: «Ну… ні… краще вже я, краще нехай дохнуть…».
Для прийняття такого закону потрібні цілеспрямовані дії. Не потрібно «йти в політику», Боже борони. Потрібна коаліція виборців, яка буде довбати в одну точку. План може бути таким:
Прийняття закону про вибори за відкритими списками та або скорочення повноважень Ради до двох років (кращий варіант), або обіцянка дострокових виборів. Це найважче, однак уже тут може включатися принцип американської партії — тобто виборці, що підтримують закон про ушельців, обіцяють голосувати за партії, які обіцяють прийняти закон про відкриті списки. Тут може бути дуже широка коаліція виборців.
Після прийняття такого закону — перед наступними виборами — укладення з кандидатами у депутати, які обіцяють голосувати за закон, угод із взаємною обіцянкою голосувати. Учасники коаліції — за кандидата, кандидат — за закон.
У разі, якщо депутатів набирається багато — прийняття закону.
І я дуже хочу подивитися на тих, хто після всього цього таку обіцянку порушить.