На днях мені потрапило на очі повідомлення про законопроект депутата Балоги про «електронні урни для голосування». Проект передбачає встановлення на урни «сканувального пристрою та периферійної апаратури». Метою розміщення цих девайсів є «автоматизований прийом, розпізнавання та підрахунок виборчих бюлетенів», а платник податків заплатить за це задоволення 400 мільйонів гривень.
Це прекрасний приклад того, як діє держава. «Удосконалення» завжди спрямовані на те, щоб принципово нічого не змінювалося і, звичайно, щоб при цьому ще трохи заробили близькі реформатору структури.
Давайте припустимо на секунду, що голосування на виборах дійсно необхідне і що воно щось змінює. Якщо ми хочемо удосконалити цю процедуру, то перш за все повинні подумати про те, навіщо потрібні ці самі бюлетені, урни, виборчі дільниці, комісії та центрвиборчкоми. Всі ці механізми — з доелектронної ери, в якій немає комп’ютерів, інтернету та мобільного зв’язку. Так само, як голосування в один день, і таємне голосування. Насправді, це процедури, що використовуються для прийняття рішень у клубах та інших спільнотах такого роду. Тайме голосування тут часто було необхідним тому, що члени клубу, як правило, особисто знайомі один з одним і їм не хочеться, щоб знання про те, хто як голосував, вплинуло на їхні стосунки. Держава перенесла цей принцип на «загальні вибори» і вже з літа сто розповідає всім, яке воно чесне, бо голосування у нього таємне, мовляв, уряд не знає, хто голосував проти нього. Голосування в один день — теж суто технічне питання, а не питання принципу чи концепції. Причина очевидна — необхідність утримання лічильників, обробників результатів, спостерігачів та контролерів.
В епоху інтернету все це не потрібно. Не потрібно закуповувати урни та друкувати бюлетені, наймати членів виборчих комісій. Не потрібно голосувати в один день. В епоху інтернету потрібна база даних, захищені канали та зручний інтерфейс. Все.
Не існує жодних технічних труднощів для голосування на виборах через інтернет. Власне, завдання полягає в тому, щоб забезпечити відповідність фізичної особи та голосу, відміченого в базі даних. Можна придумати безліч способів, як це зробити. Наприклад, через реєстрацію в базі даних свого паспорта та кількох додаткових відомостей, які ви зможете легко надати в суді1, щоб підтвердити свою особу. В будь-який час ви можете перевірити, чи зареєстровані ви в базі даних. Якщо якийсь зловмисник зареєструвався в ній під вашим ім’ям (так, ми всі знаємо, що паспортні дані українців завдяки процедурі обміну валют доступні дуже багатьом), ви повинні висунути претензію до такого акаунту на сайті голосування та з’явитися в суд, щоб засвідчити свою особу, після чого такий акаунт має бути видалений. В даному випадку це питання законодавства, а не технології.
Знову ж таки, якщо не існує фіксованої дати голосування, то реєстрація фальшивого акаунту під вашим ім’ям практично втрачає сенс. Вкидання фальшивих бюлетенів добре лише для одно моментного та анонімного голосування. Якщо ж голосування персоніфіковане і розтягнуте в часі, у того, чий голос використали, є всі можливості та час для того, щоб дізнатися про це та виправити помилку.
Нарешті, нічого не заважає тому, хто голосує, отримати якийсь сертифікат, який би підтверджував факт його голосування певним чином. Якби раптом виявили, що в остаточних результатах голосування ваш голос був поданий за іншого кандидата — сертифікат дозволить виправити таке нехороше становище речей2.
Все це не вимагає жодних бюджетних грошей, а лише змін у законодавстві. Створення бази даних та функції провайдерів можуть здійснювати вже існуючі на ринку інтернет-провайдери та оператори мобільного зв’язку. Законодавство не повинно фіксувати певного агента, уповноваженого надавати дані про вибори, воно має визначати лише вимоги до даних.
Паперові аналогові вибори скасовувати не треба. Нехай «бабусі, у яких немає інтернету» голосують у певний призначений день, як це відбувається і зараз. Всі інші можуть голосувати, скажімо, протягом півроку до цієї дати. Дата виборів, у тому вигляді, в якому ми до неї звикли — це просто дата закінчення голосування для тих, хто не скористався інтернетом.
Такі зміни, що не торкаються, зауважу, виборчої системи, а лише способу голосування, були б справжньою реформою та удосконаленням, що не вимагає грошей платників податків. Більш того, вони були б вельми корисні, так би мовити, «на майбутнє», оскільки людина, що голосує кліком миші або відправленням смс, волій-неволі замислюється, наприклад, над тим, а навіщо їй у цій справі 450 посередників. Ну, а далі зовсім вже цікаві думки з’являються.