У попередній заметці1 ми говорили про непереборну перешкоду на шляху кандидатських обіцянок у вигляді статті 106 Конституції України. Непереборність її зумовлена двома факторами. По-перше, кандидат не зможе виконати те, що обіцяв, оскільки у нього немає на це повноважень. По-друге, якщо він вирішить повноваження розширити, йому доведеться мати справу із проблемою зміни Конституції. Бідоласі, замість того, щоб нас рятувати, доведеться воювати зі злими депутатами та іншим мотлохом. Чим закінчиться така боротьба — невідомо, в будь-якому разі, наше порятунку знову відкладається, і, до речі, ніхто не гарантує, що навіть отримавши бажані повноваження, стомлений боротьбою президент згадає про нас, грішних.
Правда, незважаючи на всі ці обставини і той факт, що більшість кандидатів балотується на посаду чарівника, а не президента України, їхні програми мають важливе значення, і за ними легко можна сказати, як кандидат діятиме на посту президента. Крім того, і про це ми поговоримо в цій заметці, програми є своєрідним узагальненням того, що саме потрібно Україні, точніше, що потрібно «для народу» з точки зору тих, хто збирається стати його представником. Це дуже важлива і показова інформація.
Отже, як, на думку кандидатів, виглядає українець? Що його турбує? Автор розділив думки кандидатів на три групи: загальні проблеми, «фішки сезону» і групу ретро-проблем.
Загальні проблеми
Перша група — це проблеми «загального характеру», про які говорять майже всі кандидати.
Майже всі, а саме Богословська, Бродський, Гриценко, Литвин, Тимошенко, Янукович, Ющенко мають у своїй програмі окремі розділи про наше з вами здоров’я. Це й зрозуміло — бути президентом країни без населення — якось не дуже здорово. При цьому ніхто з них не обіцяє платної медицини. За замовчуванням мається на увазі, що ми за своє здоров’я спочатку повинні платити чиновникам, а вони вже вирішать, скільки і яким лікарям дати грошей.
Українці також вважають своїм обов’язком поговорити про сельське господарство, не забувши згадати, що Україна повинна стати житницею Європи. Більшість з них також хвилюють «проблеми освіти і науки». І майже ніхто не забуває про славні Збройні сили.
Зовнішня політика теж займає українців. Правда, ця сфера ще якось входить до компетенції президента, тож кандидатам сам Бог наказав висловитися, що вони, в більшості випадків, і зробили. За нейтралітет виступають Богословська, Литвин, Мороз, Янукович, за НАТО — Костенко і Ющенко, а Гриценко пропонує запровадити мораторій на 5 років на приєднання до будь-якого альянсу2.
Українців і кандидатів у президенти хвилює також місцева влада. Богословська обіцяє повернути виконкоми місцевому самоврядуванню, Гриценко прямо заявляє, що «влада передається на місця», що виражається у ліквідації районних адміністрацій і визначенні часток, що залишаються у місцевої влади з кожного податку, а також створенні виконкомів на рівні області і району, Мороз обіцяє ліквідувати районні адміністрації. Більшість решти теж не забуває про місцеві органи влади, але не так рішучі, як їхні колеги.
В економіці українці хочуть протекціонізму, тобто захисту вітчизняного виробника від вітчизняного споживача. Про це нам повідомляють Богословська, Мороз, Литвин, Ратушняк, Пабат, Тігіпко та Яценюк. Помірковано їх підтримує Костенко.
Ще українці хочуть інтервенціонізму. Тобто, вони хочуть, щоб держава сама будувала заводи, а вони потім на них працювали. Найбільше в цьому впевнений Яценюк зі своїм «новим курсом». Богословська і Тігіпко теж так вважають, а Тимошенко все це вже робить, але криза завадила їй розвивати нанотехнології. Чому нанотехнології? Мені здається, тому, що слово смішне і легко запам’ятовується. Але, взагалі-то, без сумніву, українці хочуть, щоб держава збирала з них гроші, сама вирішувала, що і для чого на ці гроші будувати, не забуваючи, звичайно, про нанотехнології, які самі по собі ніяк не з’являться.
Одночасно українці також хочуть зниження податків. Найактивніше обіцяють це Богословська, Тігіпко і Янукович. Деякі навіть обіцяють податкові канікули для малого бізнесу. Богословська пропонує замінити нелюбий ПДВ на податок з продажів, а Гриценко — на податок з обороту. Янукович сяє точністю, коли обіцяє знизити ПДВ до 17%.
Також українцям хотілося б спрощення ведення бізнесу. Заявницьку систему обіцяє Богословська, Гриценко обіцяє ліквідувати податкову міліцію та спростити реєстрацію, Костенко пропонує, щоб малі підприємства платили податки двічі на рік. Тігіпко просто обіцяє, але неконкретно, мабуть, розуміє, що може не вистачити грошей на будівництво заводів.
Українцям дуже не подобається корупція. Це видно з того, що кожен кандидат вважає своїм обов’язком висловитися з її приводу. Всі обіцяють найсуворіші заходи й відрізняються один від одного тільки набором цих заходів. Якщо хтось просто обіцяє «безжально боротися», то Гриценко відразу визначає, що за 10 тисяч доларів чиновник сидітиме 15 років. Ну, ви зрозуміли.
Але більше за все на світі українці бояться не корупції, а землі. Такий висновок можна зробити з думок кандидатів про проблему власності на землю. Тільки Віктор Андрійович і той, що приєднався до нього Костенко говорять про ринок землі, але це, видно, від відчаю. Більшість решти впадає в істерію і щось плутано скоромовкою пояснює. Суть цього потоку свідомості найкраще від усіх висловив Пабат. Він безцеремонно заявив, що «втрата землі веде до втрати державності». Видно, так воно зазвичай і буває.
Фішки сезону
Всі перелічені пункти зустрічалися в будь-якій програмі будь-якого кандидата протягом останніх 20 років. Але кожні вибори мають свої, унікальні «фішки», поява яких викликана особливостями поточного моменту.
Ніколи б не подумав, що головною фішкою цього сезону є… стратегічні підприємства (у Гриценка — галузі). Про них нам розповідають Гриценко, Костенко, Литвин, Мороз, Пабат і Яценюк.
Що це таке і навіщо потрібно, я не розумів, поки не прочитав програму Яценюка. Арсеній безхитрісно повідомляє нам, що «доходи від надприбуткових і стратегічних підприємств залишаються у держави, і це дасть справжню свободу для розвитку приватної ініціативи та дозволить зняти податковий тягар». Визнаюся, я перечитав це речення кілька разів, поки зрозумів, у чому справа. Все виявилося дуже просто. Дивіться. Пацанів якось треба годувати. Ось ми їм замість податків підсунемо доходи від стратегічних підприємств, а самі заживемо!
Другою за частотою згадувань є боротьба з чиновниками. Гриценко взагалі присвятив цьому всю програму, Бродський — половину. Ну а, власне, фішкою сезону є ідея декларації доходів і витрат чиновників та членів їхніх сімей. Чому я не поставив у «фішки сезону» безжальну боротьбу з корупцією? Тому що вона безжально триває вже 20 років на всіх виборах.
Проблема виборчої системи теж близька українцю і є однією з фішок сезону. Богословська вважає, що чого вже там, спробували пропорціоналки, досить. Правда, вона пропонує повертатися до мажоритарки поступово, спочатку впровадивши систему «50% мажоритарщиків і 50% списочників». Литвин, Тимошенко, Тігіпко, Ющенко і Яценюк наполягають на так званих «відкритих списках».
Проблема недоторканності відображена у Богословської, Гриценка, Литвина і Ющенка, який пропонує скасувати її для всіх.
Рішучу конституційну реформу і президентську республіку обіцяють нам Гриценко, Ющенко і Тігіпко. Нерішучу — Тимошенко і Супрун.
Існує також проблема «зовнішнього тестування» і 12-річної освіти. Богословська і Гриценко обіцяють повернути 10-річку. Богословська разом з Януковичем проти «бездумного копіювання» Болонської системи, а ось Ющенко — їм на зло — за.
Новинкою сезону є також значно більша кількість заговорів на кандидатську душу. Окрім заслужених заговорів Тягнибока і Симоненка, яких ображають неукраїнці і непролетарі (не переплутайте, кого — кого), нам тепер відкрито і прямо кажуть, що в усьому винні олігархи. Так вважають Ратушняк, Тимошенко, Пабат і Яценюк. Останній, правда, називає олігархів по-науковому, «великим капіталом». Але найпереконливіше знову висловлюється Пабат. Він, наприклад, не сумнівається, що «ми — працьовитий народ, тому безробіття — це штучне явище». Тобто, українці — вони працюють. І якщо їх спеціально не опромінювати електрикою, то вони працюватимуть завжди, і безробіття не буде. Ну, ви зрозуміли, хто це все організував, так?
На подив, проблема ЖКГ турбує небагатьох українців. Богословська обіцяє, що за 4 роки всі будуть забезпечені теплом і водою, а Тігіпко створить спеціальний комітет, який визначатиме ціни на це добро.
Ретро
До ретро-тем відносяться популярні колись теми, які раптово знову спливають на виборах.
Найбільш типовою ретро-темою є мова. Більшість кандидатів знову обіцяє не утискати російську мову. Здавалося б, уже давно зрозуміло, що ніхто ці обіцянки ніколи не виконає, але, видно, у кандидатів є надія, що хтось їм повірить.
Іншою ретро-темою, досить для мене несподіваною, стала тема «транзитної країни». Вона полягає в тому, що, створивши певну інфраструктуру, держава зароблятиме на тому, що по ній їздять туди-сюди. Здавалося б, логічно, але ця тема, модна на початку 90-х, завжди залишалася лише програмним пунктом.
Литвин пропонує «проаналізувати» результати приватизації, його підтримує Ратушняк. Останній, до речі, хоче «повернути ядерний статус», його зовсім не бентежить, що не можна повернути те, чого ніколи не було.
Висновки
Ну, що тут можна сказати. Українець кроку не може ступити без держави. Він готовий його годувати і поїти, лише б воно… утрудняюся продовжити. Загалом, лише б воно. Він навіть готовий віддати йому «стратегічні підприємства», щоб воно не голодувало. Правда, українець досить хитрий. Наприклад, із цього гешефту він має намір отримати доходець у вигляді несплачених податків. І, до речі, він всіляко бажає, щоб йому забезпечили доходи, то у вигляді різного роду пільг, то у вигляді доходів від бізнесу. При цьому він категорично проти, щоб з ним конкурували всякі неукраїнці (якщо вже інших українців заборонити не можна) і вимагає протекціонізму. Сам він не бажає (або не здатний) розвиватися, розвивати свою справу і мислити стратегічно, він вважає, що це має робити держава за рахунок доходів від податків, які зростуть, коли податки знизяться. Більша його частина готова працювати на одному великому державному заводі під управлінням директора-президента. Але головне, щоб все було чесно, не було хабарів, корупції і недоторканності, і всім керувала тверда рука. Значна частина українця доводить цю думку до логічного кінця, стверджуючи, що потрібно просто взяти і все поділити, головне — призначити винного, якому при поділі нічого не дістанеться.
Так виглядає українець очима кандидатів у президенти. Залишається з’ясувати, наскільки цей образ відповідає реальності.