У 1944 році Фрідріх фон Хайєк написав невелику книжечку «Дорога до рабства». Вона досі залишається, мабуть, найвідомішою його роботою. У цій книжечці Хайєк пояснює, що німецькі нацисти та італійські фашисти є прямими продовжувачами справи соціалістів, що правили до них. До влади ж ця публіка прийшла тому, що тільки вона могла втілити ідеї соціалістів, оскільки соціалісти відступали перед очевидним фактом, що реалізувати свої задуми вони можуть тільки через відкрите насильство. Фашисти не були такими чистоплюями, і тому на законних виборах замінили собою соціалістів та втілили їхню програму.
Україна є чудовою ілюстрацією цього процесу. Адже під «програмою» слід розуміти не стільки написані на папері тези, скільки ті єдино доступні методи, якими вони можуть бути реалізовані. До речі, програма НСДАП, якщо з неї прибрати пару відвертих пунктів, сьогодні зійшла б за цілком «ліберальну».
20 років нашої історії — це біг по дорозі до рабства. Причому, учасники цього забігу — самі українці. Усі 20 років українці з радістю віддавали державі владу над собою.
На початку 90-х, побачивши форму міліції, у вас не виникало бажання перейти на інший бік вулиці. Чиновнички ходили в засалених піджачках і радісно метушилися при будь-якій можливості «вирішити питання». Сьогодні все сильно змінилося. Чому? Що стало причиною? Причиною стали ви.
Чиновники — це функція папірця, закону чи іншого розпорядження. Діяти на власний розсуд без папірця їм дозволяє ваше потурання. Щоб дрібний чинуша не змінюючи посади перетворився на великого боса, має змінитися або зміст папірців, або ваше потурання. У нашому випадку відбувалося і те, і інше.
Почнемо з другого. 20 років українці не заперечували проти того, що явочним порядком чиновники розширювали свою владу. Якийсь указик, постанова, а то й просто «лист» — документ із загадковою юридичною силою — раптом змінювали справи таким чином, що чиновники отримували більше вашої влади. По пальцях можна перерахувати випадки, коли взагалі хтось заперечував, і ще менше випадків, коли вдавалося зупинити процес. Рідкісним винятком тут є, наприклад, невдачі держави у спробах скасувати єдиний податок. А так — будь-яка ініціатива щодо обмеження свободи (тобто привласнення іншими людьми вашої влади над собою) мовчки схвалювалася, а то й супроводжувалася радісним писком прогресивної громадськості, як, наприклад, обмеження куріння в «громадських місцях» та заборона реклами тютюну.
Тепер про папірці. Усі 20 років українці голосували за покращення життя вже завтра. Я б надав автору цього гасла премію в галузі маркетингу, якби така існувала, бо це гасло у повній мірі відображає справжні сподівання українців і ті функції, які вони хотіли б бачити у держави. І на парламентських, і особливо на президентських виборах завжди перемагала публіка саме з такою програмою. Причому, весь цей час відбувалося зростання таких настроїв, як серед виборців, так і серед політиків. Це не дивно, адже паралельно відбувалося привласнення вашої влади над собою, а оскільки тільки ця влада, тобто свобода, і може реально зробити вам «покращення», то справи ставали дедалі гіршими. Це змушувало людей вимагати від держави все нового «покращення», яке полягало у більшому привласненні вашої влади, і так далі. Звичайно, процес був далеко не лінійним, але, загалом, закономірність саме така. Загалом, у результаті на президентських виборах у 2009 році ми отримали величезну більшість українців, які поділяють ідеї покращення вже завтра, адже до виборців Януковича слід додати і виборців Тимошенко.
Грубо кажучи, кінцева мета, до якої прагнуть українці, — це нічого не робити самим і щоб за них усе робила держава. Для досягнення цієї мети держава повинна мати можливість чинити так, як їй хочеться, і не бути зв’язаною різного роду процедурами та обмеженнями.
Для виконання таких повноважень потрібні певні якості. Коню, щоб вигравати перегони або тягати важкості, потрібно володіти деякими здібностями, причому різними, залежно від завдання. Такі коні, що володіють хорошими спеціальними якостями, називаються елітними. Або приклад із політичного середовища — елітний соціаліст — це нацист. Те ж саме відбувається і в нас. Немає жодної потреби дивуватися та обурюватися українською владою. Ці люди — результат природного відбору, який не припиняється у їхньому чиновницькому світі ні на секунду. Саме ця публіка найкраще підходить для досягнення тих цілей, які ви, як виборці, ставите перед ними. Інші тут просто не впораються. І, до речі, щось змушує мене думати, що Янукович — це ще далеко не межа.