Не доводиться сумніватися в тому, що в Україні є велика група людей, яка принаймні ситуативно виконує функції середнього класу. Типовий приклад — це Майдан. Власне, на Майдані була чудово реалізована функція збереження стабільності.
Нагадаю, що до 2004-го року, незважаючи на Кучму, в економіці виникла певна відносна стабільність. Більшість малих і великих підприємців протоптали до того часу зручні стежки в хащах чиновницьких джунглів. Вони ретельно доглядали за ними, тримали їх у порядку та охороняли від набігів. Саме ці стежки й робили можливою комунікацію з державою, а отже — процвітання і взагалі існування їхнього бізнесу. І тут на арену вийшов безтурботний Віктор Федорович із веселими хлопцями. Для них ніяких стежок не існувало — вони, граючи, знищували всю нелегку працю, зроблену масою людей, і, загалом, несли явну загрозу всьому живому на землі.
Згадаймо, що невдоволення «донецькими» почалося значно раніше будь-яких виборів. А коли настали вибори, то стало зрозуміло: якщо ці люди прийдуть до влади — все, кінець. Інакше кажучи, не Ющенко, а Янукович був революціонером. Ющенко, як я вже писав неодноразово, насправді й був тим Кучмою-3, про якого так охоче тоді розмірковувала преса.
З функцією захисту стабільності середній клас тоді впорався. А от із функцією змін — ні, хоча дуже й дуже багатьох цікавили, насамперед, зміни, і вони мерзли на площі саме заради них. Не вийшло. Владу віддали якимось зовсім стороннім людям, а потім сіли й почали нюнити та ображатися, що їх, мовляв, «обдурили». Загалом, негарно з цією функцією вийшло.