На відміну від поширеної думки, Україна не так уже й сильно відрізняється від розвинених країн, якщо говорити про формальні інститути. У дев’яностих Україна запозичила цілком певний тип організації держави та уявлень про те, як і для чого ця держава має працювати. Цей тип держави називається «держава загального добробуту». В чистому вигляді, якщо говорити про інститути, декларовані наміри та використовувані методи, Україна мало чим відрізняється від країн ЄС і трохи більше — від США. Ті самі відмінності, які ми бачимо, є плодами культури, традицій тощо. Візьміть наше законодавство і перенесіть його кудись до Європи — воно там «працюватиме», його трохи підлатають, підмастять, і все буде ОК.
Ось перше твердження. Друге твердження полягає в тому, що ті протести, які ми бачимо у нас, у Європі та США, мають одну й ту саму причину. Ця причина — криза тієї самої «держави загального добробуту». Хвороби скрізь одні й ті самі — перевантаженість «соціальними зобов’язаннями», нездатність держави впоратися з привласненою собі фінансовою системою, тупик державного регулювання, зростання втручання в приватне життя, поліцейського контролю.
У нашому випадку легальний політекономічний механізм остаточно вийшов з ладу. Після 2004 року, коли нарешті стало зрозуміло, що справа не в тому, чий прапор над Банковою, на державу махнули рукою, і відтоді суспільство намагається знайти вихід із ситуації. Статусна «влада» і статусна «опозиція» мертві, там нічого шукати і звідти нічого більше чекати. Звісно, вони ще принесуть багато шкоди, але це просто агонія і конвульсії.
У випадку Заходу процес втрати контролю статусної держави над суспільством лише розпочався.
І ось третє твердження. І в нашому випадку, і у випадку Заходу ми маємо справу з «перезавантаженням» системи. Цікаво, що в сучасному політичному жаргоні слово «перезавантаження» має позитивний сенс. Буквальний же сенс означає повернутися до початкового стану, зберегти основи системи, зупинивши «зайві» та «помилкові» процеси.
Думаю, політики й журналісти запозичили «перезавантаження» з поп-культури, а точніше — з фільму «Матриця». Там з’ясувалося, що бунт людей проти машин і, зокрема, революціонера Нео є не більш як частиною коварного плану із збереження системи — Матриці. Цим планом керує певний Архітектор, і, як з’ясовується, таких Нео у нього вже було кілька. Тобто «перезавантаження» означає тут зупинку шкідливих для системи процесів і повернення до основ.
З «державою загального добробуту» відбувається перезавантаження саме в цьому розумінні. Нинішня еліта не може впоратися із ситуацією і має піти. Але режим має зберегтися. Звісно, у цій справі напевно є люди, які вважають себе «Архітекторами». Проте вони сильно переоцінюють свою роль. Насправді відбувається значно ефективніший самоорганізуючий процес.
Зауважимо, що всі революціонери — за винятком США, де є контрсистемні «чаєпитці» — не кажуть «залиште нас у спокої, ми й без вас із усім упораємося», ні, вони вимагають «свого», «законного», незважаючи на те, що це «законне» може утворитися лише шляхом відбирання власності в інших людей. Багаті мають поділитися, а то якось недобре. Революціонери вимагають ще більшої держави, ще більшого втручання і контролю, тобто вони працюють на систему. Це і є перезавантаження — спроба зберегти систему, яка не працює тому, що порочна у своїй суті, а не тому, що в ній накопилися помилки.
Сила системи не в «архітекторах», а в її анонімності та самоорганізації. Та й «система» — це теж не більш ніж гучне слово. Справжня сутність — це шаблони поведінки, те, що дає результат, і що не дає, і що може відтворюватися наслідуванням свідомим чи несвідомим. Паразитування винагороджується. Чесна праця — не дає. Ось вам і вся матриця. Іноді, як нині, система занадто засмічується, вибори та інші зворотні зв’язки перестають працювати, і відбувається перезавантаження. Яким чином? Дуже просто. Люди починають шукати справедливість у рамках своїх уявлень і своєї практики. Це і є Матриця та її здатність до перезавантаження.
У різних країнах цей процес відбуватиметься по-різному і займе різний час. Проте абсолютно точно, що рано чи пізно система сама знайде собі героїв. Підуть політики, яких нині ненавидять, «оновляться еліти», зміняться закони і навіть «форми державного устрою», але система залишиться. Перезавантаження вже йде. Радійте.