Отже, приклад із піратами показує, як державне регулювання створює ринки — а точніше, витісняє певні послуги в нелегальну сферу. Приклад із прапором зручності демонструє, як можливість реєструвати судна в різних країнах змушує держави конкурувати між собою. Морська торгівля, власне, чи не єдине місце, де така конкуренція держав досі існує. Знову ж таки, приклад із піратами вказує на те, що держава може перемогти в змаганні з не-державою лише через послаблення регулювання та запозичення відповідних практик. Радіопіратство припинилося, щойно на суші з’явилися приватні FM-станції, які робили те саме, але легально.
Стратегія, відома як seasteading, пропонує скористатися саме цими факторами. Уявіть собі плавучі платформи, достатньо великі для постійного проживання. З одного боку, вони є плавучими засобами й можуть використовувати прапори зручності. З іншого — не є кораблями, тобто не призначені для перевезення пасажирів і вантажів з точки А в точку Б. Вони можуть перебувати в морі скільки завгодно. Прапор зручності можна обирати залежно від бізнесу, що практикується на платформі. Технічно мешканці платформ можуть не бути громадянами жодної держави та практикувати власні моделі самоврядування.
Суть ідеї в тому, що здійснюючи на морі діяльність, яка на суші обмежується державним регулюванням, ви рухаєтесь одночасно в двох напрямах до свободи. По-перше, створюєте новий досвід суспільного управління. По-друге, змушуєте існуючі держави конкурувати між собою та знижувати рівень регулювання.
Не знаю, можливо, з цього й щось вийде.