Отже, людина вирішила зробити щось. Наприклад, терміново помитися, бо свербить спина. А мила немає. Зате є шило. Тут він бачить якийсь тип із милом. Типові з милом, навпаки, терміново потрібне шило. Відбувається обмін, у результаті якого обидві сторони відходять задоволеними.
Отже, що ми бачимо? По-перше, не існує ніякої об’єктивної цінності. Уся цінність — тільки в голові. Уся цінність пов’язана з тими самими планами, які ми будуємо, і «образами себе в майбутньому». Якщо тип із милом тут же запропонує знову здійснити обмін на шило, скоріш за все, його пошлють куди подалі. Може так статися, що навіть при гострій потребі помити спину ви не обміняєте своє шило на мило, оскільки маєте інші плани щодо нього.
Зазвичай, коли говориш про ці речі, співрозмовники квапливо кажуть: «Так, так, це зрозуміло». Але потім, коли читаєш, що цей співрозмовник пише, бачиш, що нічого він не зрозумів. Він, наприклад, може цілком щиро обурюватися тим, що якийсь завод «продали за безцінь, тоді як його вартість становила мільярди гривень». Ось вам і будь ласка. Для кого ця вартість становила мільярди гривень і чому? Я розумію таке обурення тільки в тому разі, якщо були й інші пропозиції, подорожче, але чиновнички спихнули задешево — своїм. Але якщо все було чесно — в чому тоді питання?
Прості речі розуміються найважче. До речі, не тільки обивателі та журналісти, а й економісти страждають цим. Економісти «класичної» школи не могли зрозуміти, чому золото дорожче заліза, адже залізо корисніше. Джевонс, Вальрас і Менгер в різних країнах (але, що цікаво, майже одночасно) вирішили цю проблему. Це було ще в дев’ятнадцятому столітті, але дотепер багато економістів, не кажучи вже про журналістів, роблять вигляд, що залізо «має бути» дорожче за золото.
Друга обставина — обмін відбудеться тільки тоді, коли він буде нерівним. Нам постійно пудрять мізки про «рівноправний обмін», а широка громадська думка говорить, що якщо ви купили яблука по 10 гривень за кілограм, то ціна цих яблук дорівнює 10 гривням (тобто це одне й те саме). Усе це неправда. Обмін відбувається тоді, коли кожна сторона оцінює те, з чим вона розлучається, нижче, ніж те, що вона отримує. Обмін шила на мило — це не обмін «рівних» речей. Для однієї сторони шило коштує дорожче за мило, для іншої — навпаки.
Залишаючись на ринку і прицінюючись до яблук, ви не купуєте все підряд. Ви порівнюєте яблука з тією сумою грошей, яку вам пропонують віддати. На вашу думку, ось ці яблука не коштують 10 гривень, а ось ці цілком собі коштують. В інших людей може бути зовсім інша думка з цього приводу.
Легенда, за якою індіанці обміняли острів Манхеттен на намисто, досить жорстоко оцінює європейців, які провернули цю угоду. Шкода, що думку індіанців ніхто не запитав. Думаю, вони покидали місце угоди, тихенько хихикаючи і показуючи пальцем біля скроні.
Третя обставина — обмін завжди означає відмову від одного на користь іншого. Це, до речі, теж нелегко усвідомлюється. Той хам, який купив ці гнилі яблука по 10 гривень, відмовився від 10 гривень на їхню користь. Я відмовився від можливості заробити заради можливості повалятися на дивані й так далі.
Четверта обставина — обміни економлять час. Правильніше було б сказати — вони створюють час. Замість того, щоб робити все самому, ми можемо обмінювати одні речі на інші. При цьому під словом «речі» розуміються також такі абстракції, як культура чи освіта. Обмін породжує поділ праці: я можу робити те, що в мене виходить краще, ніж в інших, отримуючи в обмін те, чого не можу зробити сам. Цей пункт зазвичай дивовижно добре розуміється і не викликає заперечень.
І, нарешті, п’яте — найважливіше і найважче для розуміння. Обмін породжує саме те саме «багатство народів». Людина, що отримала шило, і людина, що отримала мило, поліпшують свій стан, отримують те, до чого прагнули. Після цього вони можуть прагнути до чогось іншого. Ось що таке багатство. Суспільство в цілому, в особі цих двох суб’єктів, стало багатшим. Ресурси суспільства у вигляді шила і мила використовуються тепер найкращим чином. Найцікавіше, що в категорію «багатших, ніж раніше» потрапляю й я, який валяється на дивані, замість того, щоб працювати. Доки я оцінюватиму свій спокій вище суми, яку можу отримати за роботу, я не зрушу з місця.
Ми пройшли шлях від кам’яних сокир до комп’ютерів тільки тому, що один ніяк не міг почухати спину, а інший загубив своє шило. І обидва вжили певних заходів, щоб покращити своє становище. Висновок про те, що добровільний обмін, заснований на суб’єктивному розумінні цінності, створив сучасний світ з усіма його наукою, технікою та виробництвом, ледве вміщується в нашій голові, але це так.
Насамкінець зауважимо, що обмін не означає відсутності помилок. Тип із шилом може згодом виявити, що насправді йому були потрібні плоскогубці. У цьому разі багатство трохи зачекає. Однак у будь-якому разі, обмін збільшує багатство тільки тоді, коли він є добровільною відмовою від одних благ на користь інших. Постараємося запам’ятати цей висновок — він нам ще знадобиться.
Походження багатства, або, що те саме, причини бідності
«За оцінками НБУ, зростання ВВП забезпечуватиметься насамперед підвищенням світового попиту. Внутрішній попит залишатиметься досить низьким унаслідок слабкої кредитної активності. У 2011 році очікується незначне уповільнення економічного зростання (на 3,7%).»
…
Коли я читаю такі тексти, мене охоплює відчай і я думаю, що якби в первісних людей були економісти, експерти та журналісти, ми б дотепер ходили в шкурах.