Колись давно серед «політичних експертів», а потім і серед широких народних мас був популярний тезис про «недостатню законодавчу базу». Тобто, ось ми, нова країна, у нас мають бути свої нові закони, а поки їх ще мало, і тому все так погано. Питання «чому ж тоді досі працює парламент Великої Британії?» приводило прихильників цієї теорії у деяке замішання. Пояснити це було неможливо. Потім винайшли концепцію «нових умов». Мовляв, світ змінюється, і зміни мають відображатися в законодавстві. Уважний погляд помічає тут три речі. Перша. Парламенти й уряди багато століть із невпинним ентузіазмом регулюють «старі» явища — торгівлю, ціни тощо. Друга. Ніякі нові умови, нові явища, як-от інтернет, не виникли б і не розвинулися, якби не існувало соціальних інститутів (насамперед права власності та контрактів), що дозволяють це зробити ще до будь-якого втручання держави. Третє. Прямо зараз ми бачимо, як на наших очах держава намагається регулювати інтернет і ті феномени, які він приніс, наприклад біткоїн. Ми бачимо, що ці явища з’явилися й розвинулися без будь-якої держави, і бачимо, що все регулювання провадиться лише й виключно з метою контролю та недопущення втрати влади державою. Ніякої користі, ніякої зручності воно не приносить.
Чому ж тоді законодавчий свербіж не тільки не слабшає, але й посилюється в усьому світі? «Розбештувавшийся принтер» — це ж не тільки наша з вами реальність. Більш того, соціальне протистояння, де б воно не відбувалося, йде навколо влади над принтером. Революціонери в цьому сенсі нічим не кращі за тих, хто сьогодні ними розпоряджається.
Відповідей на це питання безліч, наведу одну, найпростішу. Вона полягає в банальній відсутності знання — знання, хоч і досить складного, але не настільки, щоб бути доступним лише обраним. Це знання цілком могло б бути засвоєне в межах шкільної програми. Більш того, у ньому немає нічого незвичайного, навпаки — це класичні речі. Не можу зараз сказати про греків, але римлянам воно точно було відоме, потім слідує Фома Аквінський і відповідна традиція, Девід Юм, Адам Сміт і так далі.
Суть цього знання полягає в тому, що інститути, у яких ми живемо, не були винайдені, а виникли. Ніхто не придумував мораль і благодійність, гроші, право, суд тощо. Ці інститути й безліч інших, діяльність яких ми не можемо ототожнити з якимось відомим нам явищем, не були плодом якогось геніального розуму, що наказав усім діяти певним чином «для загального блага». Все це — шаблони поведінки, які обирають люди, навчаючись одне в одного. Це дуже складний механізм, і наш розум, з багатьох причин (принаймні тому, що він не здатен мислити поза теорією, поза шаблоном), не здатний охопити його повністю. І тим більше він не здатний керувати цим механізмом шляхом «законів», тобто наказів іншим людям.
Цього знання про саму суть соціальних процесів — знання, повторю, не таємного, не сакрального, не якогось там «відео з інтернету», що розвінчує чергову змову, а щонайменше наукового, яке можна почерпнути з найрізноманітніших наук — від кібернетики до лінгвістики (не кажучи вже про економіку) — немає в державній системі освіти. І це, в загальному, теж не випадково.
Для того, щоб система існувала, люди мають вірити в її корисність. Переважна більшість людей вірить у силу законів. Проблему вони бачать лише в неправильних законах або неправильних виконавцях. І це — головна причина існування системи й тих наслідків, якими ми всі насолоджуємося.
Ви кажете їм, що «робота» закону прямо залежить від того, наскільки він збігається з намірами тих, кого стосується, а вони вам відповідають: ну як же! Ми сказали «стій там, іди сюди!» І ось, подивіться, він стоїть там і йде сюди. А ви кажете, що закони не виконуються! Дуже навіть виконуються! Тоді ви кажете, що суть же не в тому, що стоїть там і йде сюди, а в тих цілях, заради чого це робиться. Ось заборонили людям наркотики з метою піклування про їхнє здоров’я. У результаті з’явилася лише мафія й величезні витрати на боротьбу з нею. Кількість же наркозалежних не змінилася. Мета не досягнута. Навпаки, завдано величезної шкоди. Вас слухають, згідно кивають. Але при цьому думають: «у них не вийшло. У нас вийде». Чому? Тому що в основі цього — віра в магічну силу закону. Вона змушує величезну кількість людей із неймовірним завзяттям ось уже майже сто п’ятдесят років (з того часу, як утвердилася масова демократія) наступати на одні й ті самі граблі. Помилки, зроблені ними, викликають лише бажання повторити те саме ще раз, тільки сильніше, вони вражають щораз більшу кількість мирних жителів, змушуючи їх теж втягуватися в цей процес, «боротися за свої права», що призводить до ще більших помилок і ще більшої кількості учасників. Система процвітає, вона здається не просто терпимою, але необхідною й єдино можливою.
І одна з головних причин — звичайне неуцтво в тих питаннях, які політичні люди беруться вирішувати. Неуцтво, що має причиною все те саме природне бажання системи зберегтися й розширитися. Саме для цього, свого часу, й виникла державна масова освіта, і вона досить швидко «звільнилася» від класичної освіти, замінивши її «інженерним підходом». Усе це добре відомо й добре описано. Більшовики от навіть логіку скасували (і, зауважимо, її досі по-справжньому не «проходять»).
Найстрашніші для системи слова, розуміння яких здатне зупинити божевільне політичне білчине колесо, що набирає дедалі більших обертів, звучать так: «соціальні інститути не є результатом наших усвідомлених зусиль». Якщо ви знаєте, що «земля кругла», вас не вдасться підписати на фінансування експедиції за її край. Якщо ви знаєте, що соціальні інститути не є результатом наших усвідомлених зусиль, то ніхто нікуди не йде й усі залишаються вдома. Неможлива більше ситуація на виборах «Тимошенко проти Януковича». Неможливі ні Тимошенко, ні Янукович, ні щоразу засідająчий парламент, ні щоразу вийшовші з глузду Кабмін і Нацбанк. Усі знають, що це нікому не потрібно й не працює, і всі спроби цих контор привернути до себе увагу ігноруються, а самі контори вмирають від браку любові. Не беруся говорити про державу в цілому — можливо, «таємне знання» й не вб’є її одразу, але, принаймні, білочки сильно втратять ентузіазм в обертанні свого колеса й занепокояться альтернативами.
Ну, а якщо вам так хочеться посприяти якимось інститутам, які ви вважаєте необхідними, то у вас є один шлях. Ви можете сприяти інститутам лише самим собою. Наприклад, підтримувати мораль і благодійність, надаючи допомогу хворим і бідним. Інститути вдосконалюватимуться, непотрібні відмиратимуть, натомість виникатимуть нові — непомітно й поступово. Але ви абсолютно безсилі чинити добро, наказуючи іншим людям. Стояти там і йти сюди вони будуть, ви можете їх змусити, але тих наслідків, які ви хочете отримати, не виникне.
І останнє. Я аж ніяк не пропоную негайно щось «унести до шкільної програми», не пропоную навіть «зайнятися просвітою мас». Я просто хочу сказати, що маємо достовірне знання про те, що «все не так». І воно таки не так.