Нещодавно у Києві сталася одна дуже важлива подія — був перефарбований фонтан Самсона. Нагадаю, що це така пам’ятка старовини на Подолі, родом із XVIII століття. Фонтан примітний скульптурною композицією «Самсон, що розриває пащу леву», а сама композиція — своєю недоладністю. Невеликий, м’яко кажучи, лев досить спокійно ставиться до дійових маніпуляцій Самсона. На моїй пам’яті цю композицію в народі називали «кіт у стоматолога» та іншими подібними несерйозними назвами. Для мене вона є своєрідним символом Києва, мешканці якого зазвичай скептично ставляться до всякого пафосу. Ось і лев (кіт) із Самсоном — зараз вони гарно зобразлять вам непримиренну боротьбу, а потім підуть пити каву. Це дуже по-київськи.
Загалом, як би там не було, скульптура дуже незвичайна, особливо на тлі традиційного набору «золоті бані — каштани — Андріївський узвіз». Незвичайна вона також своїм розфарбуванням, оскільки це рідкісний для Києва екземпляр розфарбованої скульптури. Самсон, пофарбований у тілесний колір, із намальованими вусами, очима та волоссям, виглядає особливо зухвало.
Але система не дрімає. І ось днями зо десять тому Самсона «задули» бронзовою фарбою. Тобто, легким рухом руки з пам’ятника, що кидає виклик усякому хамству та офіціозу, він перетворився на частину цього хамства та офіціозу. Звичайно, це не коварний план тамплієрів, не маніпуляції і не гуманітарні технології — це просто «Київзеленбуд» зі своїми уявленнями про прекрасне. Але система, зауважимо на полях, працює саме так, і саме цим вона й страшна.
Кияни, як звично, обурилися у соцмережах, і стояв би Самсон, бронзовеючи, якби не знайшлися дві сміливі дівчини, які, що називається, тупо перефарбували його назад. Ось така подія сталася у Києві, і, як на мене, вона буде важливішою за відмови України платити по боргах, перспективи дефолту чи відмови дотримуватися прав людини. Чому? Тому що вона демонструє простий спосіб боротьби з маразмом — ігнорувати його і робити так, як потрібно. Як бачимо, цей спосіб поступово приживається у народі, що й радує.
Насправді, це не просто, а дуже навіть важко. Адже вся сила чиновника — від «Київзеленбуду» до Верховної Ради, президента та ООН — у вірі людини в надприродні здібності чиновника та в магічну силу закону. Або навіть так — ЗАКОНУ. Чому сміливі дівчини не писали заяви, не збирали підписи, не зверталися в інстанції? Адже саме так вони мали вчинити. Думаю, причина в тому, що вони не вважали це необхідним, оскільки не вважають «Київзеленбуд» компетентним у питаннях розфарбування Самсона. Вони розуміють, що бронзова фарба — це маразм, дур і освоєння коштів, і не більше того. Про це розуміння красномовно говорять їхні дії.
Мені скажуть, мовляв, дрібниці, зрозуміло, що «Київзеленбуд» напартачив, що тут особливого. Це вам так здається. Якщо вас довго бити по голові та регулярно розстрілювати кожного десятого, ви щиро повірите у непогрішність «Київзеленбуду», як зараз вірите у непогрішність президента, парламенту та ООН. Ви ж вірите, що всі ці люди потрібні і навіть необхідні? Вірите ж? То-то й воно. Тільки вам здається, що потрібно просто правильних, патріотичних і яких там ще знайти на ці посади. Ну, а тут ніхто не вірить у принципі. Зеленбуд пофарбував, а ми повернемо як було і не будемо розбиратися, наскільки там начальство патріотичне чи ідіотичне, чи й те й інше. Ми це начальство ігноруємо, оскільки в принципі не вважаємо його компетентним. Ось у чому вся справа. Чиновники за замовчуванням абсолютно некомпетентні у питаннях вашого життя тому, що це ваше життя. Ну, а значить, вони не потрібні. Розумію, що цей висновок приголомшує, тому рухатися до нього ми будемо поступово, починаючи з перефарбування самсонів.