Усі зараз обговорюють проект бюджету Яценюка та заплановане в ньому підвищення податків і різного роду регулювання. Звідусіль лунають теплі слова на адресу прем’єр-міністра та влади загалом, і найчастіше повторюється одне й те саме питання: «вони що, не розуміють, що роблять?» Як не дивно, на це питання, яке виглядає цілком риторичним, є відповідь.
Отже, розуміють «вони», що роблять, чи ні? Тут ситуація виглядає як у прислів’ї «очі бояться — руки роблять». Тобто якщо ви поспілкуєтеся з окремо взятим чиновником, він муркуватиме цілком здорово, розповідатиме про курчат та золоті яйця, але ось робити він і його товариші будуть зовсім інше. Чому так?
Почнемо з того, що розхоже уявлення про державу як про жорстку систему, організацію або набір організацій із відомими повноваженнями — це глибока помилка. Цей підхід відокремлює організацію від причин її існування та переслідуваних цілей. Нікому ж не спаде на думку розглядати корпорацію, яка часто буває організована складніше за деякі держави, виключно як набір підрозділів та взаємозв’язків між ними. Усі знають, що корпорація існує заради прибутку, а її внутрішня організація — це один із способів, що допомагають цей прибуток здобути. Але про держави чомусь так не думають, хоча їхня природа від самого початку й донині точно така сама — отримання прибутку, тільки не шляхом виробництва корисної продукції, а шляхом примусового оподаткування певної території.
Що гірше, на відміну від тих самих корпорацій, держави являють собою не єдину організацію, об’єднану спільною метою, а радше конгломерат конкуруючих між собою структур різного ступеня організованості, формалізації та законності. Загалом, щоб не витрачати місце й час, скажу одне — мейнстрімні теорії держави і права ігнорують найважливіші обставини, а саме те, що чиновники — це люди. І оскільки ці люди отримують свій дохід від оподаткування в широкому розумінні слова, вони завжди прагнутимуть розширення оподаткування, причому, що дуже важливо, це їхнє прагнення є природним, як дихання.
І ось тут ми підходимо до відповіді на питання «чи розуміють вони, що роблять». І відповідь ця — так, розуміють. Як і підприємці, що бачать, де можна витягти прибуток, чиновники бачать зрозумілі їм сигнали в поведінці інших людей і йдуть за ними за прибутком. Розуміють не стільки розумом, скільки інтуїцією, «чуйкою».
Далі починаються відмінності між підприємництвом і державою, бо сигнали, які бачать підприємці і чиновники, різні, різної природи. Для підприємця це, насамперед, ціни, а для чиновника — готовність людей віддавати свої гроші без зайвих запитань (в економіці ця діяльність називається пошуком прибутку, у сучасних теоріях держави — пошуком згоди).
Щоб уточнити, наведу простий приклад. Ось зараз усі обурюються обов’язковим декларуванням майна в новій редакції податкового кодексу та тим, що якщо раптом у вас ще є гроші, їх треба в обов’язковому порядку покласти в банк. Один обурювач пише: «ні, вивести доходи з тіні, звичайно, справа блага». Тобто він згоден, що щось таке треба робити, але ось саме так, як пропонує уряд, — не треба. Це і є метод роботи держави — нав’язати проблеми, найчастіше хибні, запропонувати численні та суперечливі «рішення» цих проблем, влаштувати бурхливі дискусії з їхнього приводу і в ході цього процесу розширити повноваження та збільшити видатки. Що вкрай важливо, усім цим займаються майбутні жертви оподаткування. Самі. Зовсім добровільно. Коли розумні люди в інтернетиках муркують про те, як «вивести доходи з тіні», чиновник бачить у цьому чіткий сигнал того, що тут отримано згоду на оподаткування і, отже, тут є прибуток — і «тоді ми йдемо до вас».
Будь-кому, знайомому з економікою, відомо, що «вивести доходи з тіні» можна, тільки переставши карати за них податками. Немає покарання — немає тіні, є покарання — є тінь. Доки ніхто не говорить про скасування реальної причини, під приводом «виводу з тіні» здійснюватиметься зростання держави та її видатків (і, відповідно, скорочення нашої свободи та наших доходів). І так з будь-якою «проблемою», яку нібито вирішує держава.
Одного разу мені потрапив вражаючий перелік різних «модних фішок», якими держава в США пояснювала свою діяльність у різні часи. Багато з цих фішок я пам’ятаю, хоча й не живу в США. Українець теж без особливих зусиль згадає державні кампанії та проєкти, які мали на меті нас осчастливити — від «інноваційної економіки» та «підтримки стратегічних і наукоємних галузей» до «боротьби з тіньовою економікою» та «легалізації тіньової економіки». Господь, напевно, чекає від українців чогось особливого, бо Він прямо зараз показує нам увесь абсурд цієї діяльності найнаочнішим чином — адже прямо тут і прямо зараз чергове збільшення видатків бюджету (527 мільярдів гривень у 2015-му році проти 450 мільярдів у 2014-му) відбувається у вигляді кампанії їхнього жорсткого і навіть «небаченого» скорочення. «Ну, українець! Ну, давай, розумій вже!» — ніби кажуть нам горні сили. Але ні — не бачить і не розуміє.
Виникає питання — а чи можна, і якщо так, то як, протистояти постійному зростанню держави та її (тобто наших) видатків? Одразу скажу, що там, де державі вдається винайти такі приводи для розширення, у які широка публіка готова вірити до останнього, держава й розширюється до цього самого останнього — до війни, голоду та руїни, як у режимах Сталіна, Гітлера або Мао.
Традиційним шляхом протистояння є активний організований опір. Ось, скажімо, як би не старався американський уряд роззброїти американців, вони поки що тримаються (хоча й відступають).
Проте існують очевидні обставини, які в середньо- та довгостроковій перспективі роблять опір марним. І найгірше тут те, що розширення держави є неусвідомленим і неконтрольованим нею процесом. Адже воно починається не стільки на рівні загальнодержавних проєктів, на які виділяються гроші з бюджету, скільки на етапі маленьких ініціатив маленьких чиновників та їхніх підрозділів. Ці ініціативи проходять перевірку часом і згодою людей, багато з них гинуть, не знаходячи згоди, багато не витримують конкуренції з іншими ініціативами — усе це зовнішньо вельми схоже на бізнес. Люди здатні організовано протидіяти тоді, коли вони чітко розуміють загрозу, яку несуть ці ініціативи, а таке буває не так часто. Зазвичай загрозу починають відчувати тоді, коли протидіяти вже пізно.
Крім того, на відміну від бізнесу, невдачливі ініціатори не розоряються, держава взагалі не несе витрат. У неї безмежний запас терпіння і часу, вона нікуди не поспішає. Вона готова відступити під тиском публіки сьогодні, щоб повернутися завтра, коли увагу буде відволікти на щось інше. Щоб безпосередньо протидіяти розширенню держави, необхідно протиставити йому щось настільки ж невблаганне та безжалісне, безмірно пильне й безсмертне. Наскільки мені відомо, нічого такого на горизонті не спостерігається, а це означає, що в кінці шляху нас чекають, радісно потираючи долонями, Сталін, Гітлер і Пол Пот.
Ну, а тепер різдвяна історія. Нехай це буде невідома науці серія «Стар Трек». На одній планеті владу захопив Суперкомп’ютер. Оскільки там усе механізовано, автоматизовано та комп’ютеризовано, Суперкомп’ютер легко входить у кожну оселю, у кожну кавоварку і в кожну програму, підмінює собою exe-файли та чинить усе всяке свавілля. Аборигени викликають «Ентерпрайз», оскільки самі не можуть впоратися, а більше немає ніяких сил. Кірк і Спок дізнаються від старожилів, що вся справа, судячи з усього, в тім, що в Суперкомп’ютера, покликаного приносити суперкористь, згорів Автоматичний Вбудований Реформатор, функція якого була в тім, щоб бити залізного друга по бешкетних ручках, якщо раптом що не так. Ну а тепер пекельна машина витворяє що хоче, знищила всі запаси Автоматичних Вбудованих Реформаторів на складах, стежить за всіма, і ніякого сладу з нею немає, не допомагають ні файрволи, ні антивіруси, ні вимкнути й знову увімкнути.
Кірк і Спок ціною неймовірних зусиль добувають останній екземпляр Автоматичного Реформатора і в масках Санта-Клаусів проникають на різдвяну вечірку, яку злобна потвора влаштовує в своєму машинному залі. Чи треба говорити про те, що Суперкомп’ютер давно розгадав плани друзів і тепер замишляє знищити їх разом із останнім екземпляром рятівної для аборигенів плати? Чи треба говорити, що він заблокував зв’язок, і тепер друзі позбавлені всякої надії на допомогу, а «Ентерпрайз» перетворився на марну кормиту, що бовтається на орбіті?
На вечірці на Кірка і Спока в масках Санта-Клаусів нападають прислужники Суперкомп’ютера, він сам з усіх сил опромінює героїв електронікою і, загалом, чиниться чортзнащо. Кірк, що обороняється від чисельно переважаючих сил, в полум’ї бою ламає останній Автоматичний Реформатор, друзі оточені, здається, що все пропало, і тут Спок помічає, що Суперкомп’ютер можна просто вимкнути з розетки.