Насправді я нікого не хочу переконувати, що «тверда рука» та «порядок» — це погано. Я хочу поговорити про інше, а саме — про те, як розуміється у нас порядок і чому саме це розуміння приводить до переконливої першості у світовій першості з наступи на граблі.
Справа в тому, що в рамках нашої теми слово «порядок» виглядає дивно містким. Адже ним позначаються дві різні, але в цьому контексті пов’язані речі. Перший сенс — це відчуття того, що все відбувається, як треба. Поліцейські ловлять злочинців, а не пересічних громадян, лікарі лікують, а не калічать, ніхто не бере хабарів і в супермаркетах завжди працюють усі каси. У країні порядок.
Другий сенс — це те, як усе має бути організовано та влаштовано, щоб виникло потрібне відчуття. Порядок — це, у широкому сенсі, спосіб взаємодії елементів між собою.
Зрештою, бажання «порядку» приходить тоді, коли настає безпорядок. І з цим бажанням у цю мить можна тільки погодитися. Не можна погодитися ось з чим: не можна погодитися з тим порядком, з тією організацією, яка чомусь завжди пропонується для «наведення порядку».
На жаль, «наведення порядку» розуміється нами лише через призму простої причинно-наслідкової логіки. Не працює? Полагодити! Крадуть? Заборонити! Поставити поліцейського біля кожного! Падає промисловість? Зобов’язати президента стежити! Тобто ми «ремонтуємо» ситуацію від «непрацюючої» до «працюючої» у зворотному напрямку та в рамках дуже простих закономірностей. Нам навіть не спадає на думку, що якщо щось не працює, то, можливо, воно й не потрібне. Або потрібне, але має працювати зовсім інакше. Саме ця лінійність у відновленні «порядку» з «безпорядку» і є найстрашнішою.
Ця лінійність призводить до абсолютизації зовсім конкретного типу порядку, а точніше — організації — ієрархії. Лінійне розуміння «безпорядку» перетворює ієрархічне управління на єдино можливий і правильний вихід «з даної ситуації». Ситуація безпорядку підказує й очевидний наслідок: недостатньо просто встановити ієрархічний порядок у державі — треба поширити його на якомога більші сфери життя. Саме в цьому — у цій лінійній, дзеркальній симетрії «безпорядок → порядок» — і криється небезпека, яку ми чомусь не помічаємо.