Думаю, факт активного регулювання державою нашої економіки не потребує доведення. Регулювання найбезпосереднішим чином впливає на процес пошуку низької ціни. Тут варто зробити акцент на словах «процес пошуку». Підприємець завжди шукає нові способи виробництва, нових постачальників, інші форми організації тощо. Регулювання б’є саме в цей процес — руйнує сформовані зв’язки, постійно змінюючи умови діяльності підприємств. Українське регулювання відрізняється маніакальною активністю, що призводить економіку до стану хаосу. Підприємець у таких умовах різко скорочує свої часові горизонти — внаслідок непередбачуваності середовища його завдання зводиться до простого виживання.
Українське регулювання відрізняється ще однією особливістю. Економіка, як відомо, є набором ланцюжків виробництва, що складаються з наборів етапів. Товар, який купує споживач, проходить до нього величезну кількість стадій, представлених незалежними підприємствами, що купують товари одне в одного. Однак на кожній із цих стадій використовуються так звані «первинні фактори виробництва» — праця, земля та капітал. Українська держава особливо любить завдавати ударів саме по цих первинних факторах: один такий удар може зруйнувати весь сформований ланцюжок і одразу ж підняти ціну кінцевого продукту.