Ну і, нарешті, останнє твердження економічного характеру, яке чомусь ні в кого не викликає сумнівів. Звучить воно так: «гроші повинні працювати». Цим тезисом, наприклад, користуються банки, які знову почали кампанію із залучення «вкладів» населення. Позиція «гроші повинні працювати» не так проста і не так нешкідлива, як здається.
Почнемо з того, що насправді «працюють» не гроші, а люди, які перетворюють певні ресурси на нову якість. На одні й ті самі гроші ви можете найняти абсолютно різних людей, і результати однієї й тієї самої роботи, виконаної на одну й ту саму суму, будуть абсолютно різними. Вже це просте міркування робить ідею «роботи грошей» достатньо сумнівною.
Далі. Подумайте над простим питанням — коли «працюють» гроші? За пропонованою нам логікою, вони працюють лише в той короткий момент, коли ви щось оплачуєте (або вам платять за щось). Увесь інший час, коли вони лежать у вас у кишені, вважається, що вони не працюють.
Прихильники цього підходу припускають, що «корисним» є будь-який економічний обмін, і чим частіше він відбувається, тим краще. Однак, скоріш за все, справді важливими є причини обміну — ті вигоди, які отримують сторони від нього і які змушують їх здійснювати обмін.
Подумайте ось про що. Що означає наявність грошей у вашій кишені? Чому в цьому випадку вважається, що вони «не працюють»? Гроші в кишені означають, що вам прямо зараз не потрібні послуги й товари інших людей. Або ви не можете їх придбати, оскільки вони занадто дорогі. Скажіть, чи не є цей стан грошей роботою? Чи не є він сигналом для продавців, що непогано було б знизити ціни? Чи не є він сигналом для виробників, що непогано було б покращити якість? Чи не є він сигналом для винахідників створювати нові можливості? Безумовно, це так. Гроші у вашій кишені працюють завжди, тому що вони мають власника — вас, а власник має наміри та плани, які він будує на основі оцінок навколишньої реальності (тобто стану цін, якості та змісту благ, що пропонуються йому ринком сьогодні). Для цих планів йому знадобляться гроші.
Те, що я не хочу витрачати гроші, є настільки ж важливим для економіки сигналом, як і мої покупки.
Друга помилка полягає в тому, що вважається, ніби для того, аби гроші «працювали», їх потрібно віддати банку. Інакше кажучи, банк розпоряджатиметься моїми грошима разом зі мною — що завжди й відбувається, коли гроші опиняються на банківському депозиті. Але мої гроші, якими я в цьому випадку продовжую розпоряджатися, не можуть забезпечити діяльність інших суб’єктів, бо вони є частиною моїх планів. Звичайно, в реальності інші люди отримають мої гроші у вигляді банківських кредитів та щось робитимуть на них, але чим це закінчується — ми бачимо.
Зовсім інша річ, коли я свідомо відмовлюся від розпоряджання грошима на деякий строк заради майбутнього прибутку. Керуючись, знову ж таки, своїми особистими планами та уподобаннями, я дам ці гроші банку в кредит. Тепер діяльність, яку зможуть вести інші люди на мої гроші, буде забезпечена, оскільки я відмовився від своїх планів на ці гроші на користь їхніх планів. Це — один із небагатьох випадків, коли можна говорити про те, що «гроші працюють».
Однак зауважимо, що зазвичай про такі дії якраз мови не йде. Зазвичай говориться про те, що «тримати гроші в банку корисно для економіки», бо це створює «доступ до грошових коштів». Тобто користь убачається в тому, що інший суб’єкт візьме мої гроші (видані йому банком у кредит) і купить собі щось. Це вважається «добре», бо на цій операції заробить продавець товару, його виробник та інші причетні особи, усі вони заплатять податки, і, коротше, настане процвітання. Я б просльозився в цьому місці, якби не той факт, що це були мої гроші. І справа тут не в тому, що мені їх шкода. І не в тому, що банк рано чи пізно виявиться неспроможним повернути мені вклад. Справа в тому, що в нескінченному наборі індивідуальних планів і здійснюваних у їх рамках обмінів, яким є економіка, виникає збій. Гроші, що були частиною моїх планів, отримають люди, яким я ці гроші не віддавав. Повторюю — якби я відмовився від доступу до своїх грошей, видавши банку їх у кредит, нічого страшного не сталося б — замість моїх планів з’явилися б їхні плани. Але цього не було.
Загалом, «гроші повинні працювати» — дивне твердження. Воно дивне по суті, бо гроші «працюють» завжди, і дивне за висновками, які припускають, що ви неодмінно маєте покласти гроші в банк, інакше вони працювати не будуть.
Мені якось трапилася аналогія кризи з раковою пухлиною. Справді, організм, який хворіє на рак, гине від того, що ракові клітини споживають його ресурси і отруюють його токсинами. Те саме можна сказати про незабезпечену діяльність. Вона споживає ресурси і отруює економіку. Правда, на відміну від організму, який помирає один раз, економіка «вмирає» регулярно під час кризів. Причому не можна сказати, що вмирає її найгірша частина.