Американці спочатку теж розглядали парламентську систему — про іншу вони просто не знали. Можливо, президентська модель не з’явилася б, якби Джордж Вашингтон погодився стати королем США. Другою причиною створення посади президента було те, що американська революція виросла з конфлікту з британським парламентом.
Суть цієї моделі проста: виконавча влада обирається окремо від законодавчої. Президент самостійно формує свій кабінет, і парламент не має права втручатися в цей процес чи звільняти членів уряду. Саме це є єдиною причиною, чому американського президента де-факто обирає все населення країни. Він одноосібно формує та очолює виконавчу владу, а отже його легітимність має бути рівнозначною парламентській. Відповідно, саме президент несе відповідальність за діяльність свого кабінету перед виборцями.
Ця система цікава тим, що має ефективні механізми «стримувань і противаг», які не допускають розмивання принципу політичної відповідальності. Наприклад, президент не має права законодавчої ініціативи. У законодавчих питаннях він змушений діяти через фракцію своєї партії, що ставить його в залежність від неї — важливий елемент контролю. Іншим ключовим аспектом є те, що формування бюджету майже повністю належить парламенту.
Американська модель виявилася досить унікальною. Зазначимо, що США виникли як союз держав, кожна з яких мала власні органи влади. Це суттєво обмежує можливості федерального уряду. Аналогічні обмеження накладає й британське право, в якому на момент появи США вже існували ліберальні принципи недоторканності особистості тощо. Тому вважається, що успішно відтворити президентську модель досить складно, і це підтверджує практика.
Як бачимо, в обох моделях, поширених у демократичних країнах, реалізовано принцип виборності уряду — причому реалізовано просто й доступно.