Християнська церква неодноразово забороняла лихварство, вважаючи його гріхом. Звичайно, як би не забороняли позичковий відсоток, він усе одно існуватиме, оскільки закладений у самій природі людської діяльності. Однак форма кредиту має значення. Банки та їхні клієнти згодом знайшли спосіб «законно» обходити заборону церкви. Клієнт передавав гроші банку в кредит, але оформляв угоду як угоду зберігання — депозит. У певний момент клієнт нібито приходив за своїми грошима, яких нібито не виявлялося у банкіра. Банкір нібито платив за це клієнту штраф, передбачений договором депозиту, а насправді — відсоток за кредитом. Так повторювалося весь строк угоди до загального задоволення.
Кажучи приватно, що церква вже давно не забороняє позичковий відсоток (а якщо й забороняє, то на це більше ніхто не звертає уваги), але ця хитра процедура, що виникла тоді, регулярно відтворюється. Чому? Цей маневр, по суті, робить законним факт привласнення банками частини вкладів для видачі їх у кредит третім особам. Такий юридичний фінт дозволив змішати між собою абсолютно різні з правової та економічної точок зору угоди — депозит і кредит.