Існує два основних види угод, що породили банківську систему: депозитні та кредитні. У першому випадку ви даєте гроші банку на зберігання, у другому — позичаєте їх йому на деякий час. Метою першої угоди є зберігання та додаткові зручності в управлінні коштами (ви можете платити розписками, доручати банку здійснювати платежі, «знімати» гроші з рахунку в різних місцях тощо); мета другої — отримання доходу. У другому випадку банк виступає позичальником, його роль — фінансове посередництво: він видає позичені у вас гроші в кредит третім особам. Зауважмо, що йдеться про угоди із замінними речами, коли об’єктом поклажі є міра замінних речей (літрів води, барелів нафти, тонн пшениці), а не конкретні монети, злитки чи зерна.
Угода депозиту Угода кредиту
Мета угоди для клієнта Управління коштами, платежі тощо Дохід Мета угоди для банку Дохід від обслуговування рахунку Дохід від угоди Права власності на гроші Залишаються за вкладником Переходять до банку на час угоди Доступ до коштів Кошти завжди доступні Втрачається після укладення угоди Строк угоди Безстрокова (до запитання) Має обмежений строк
Зауважмо також, що при кредиті дохід кредитодавця зазвичай виплачується не по завершенню угоди, а регулярно, у вигляді відсотка на передану банку суму. При депонуванні ж, навпаки, вкладник платить банку за обслуговування.
Зрозуміло, що банкіри завжди відчували спокусу видавати в кредит і гроші, дані їм на зберігання. Реалізація цієї спокуси на практиці й називається «частковим резервуванням». Зауважмо, що сам цей термін, а особливо протилежний йому за змістом «100% резерв», виглядає як якась технічна вимога. Насправді це термінологія часів, коли «часткове резервування» вже стало банківською привілегією. «Резерв» — це евфемізм, несмілива назва частки від коштів на депозитах до запитання, які банк не пускає на нові кредити.
Ідея така: «вкладники ніколи не приходять за своїми вкладами одночасно». Тому, емпіричним шляхом банкір може обчислити приблизну суму («резерв»), яку потрібно тримати в касі для проведення операцій власників вкладів до запитання (депозитів). Це дозволить решту коштів видавати у вигляді кредитів.
Часткове резервування дозволяє видавати (спочатку — у вигляді розписок на золото — банкнот) грошей у десятки разів більше, ніж їх має банк, оскільки банк не лише привласнює гроші вкладників і видає їх у кредит — при цьому виникає ефект мультиплікатора, що багаторазово збільшує обсяг грошової маси.
Мультиплікатор працює так. Для простоти візьмемо випадок єдиного банку-монополіста, тобто нехай у нашій країні діє лише один банк. Припустимо, банк визначив норму резерву на рівні 10% (у сучасній економіці центробанки визначають цю норму для комерційних банків). 10% резерв означає, що з коштів, які надходять у банк у вигляді вкладів до запитання, лише 10% зберігається недоторканними, а решту банк може видати в кредит. Отже, припустимо, я поклав на депозит 100 гривень золотом. Банк зарезервував 10 гривень, а 90 видав у кредит банкнотами. Оскільки банк у нас один, ці 90 гривень одразу стали депозитом у тому самому банку. Цим депозитом володіє особа, яка отримала кредит. З цих 90 гривень банк резервує 9 гривень, а 81 гривню видає в кредит, який знову стає депозитом, і так далі. У підсумку банк надуває з моїх 100 гривень 900 гривень — грошей, яких ніколи не існувало в природі й які не підкріплені чиїмось зусиллями чи корисними для інших людей діями.
Випадок єдиного банку-монополіста, звичайно, драматичний; насправді на мультиплікатор діє маса факторів, наприклад кількість банків (чим більше, тим менше ефект мультиплікації) або бажання населення тримати кеш під подушкою (знову ж таки, чим вище, тим менший мультиплікаційний ефект). Потрібно розуміти, що фідуціарні гроші генеруються банківською системою в цілому, а не окремим банком. Поки ви витрачаєте отримані від банку гроші, ваш кредит неминуче стає депозитами в інших банках, які також піддають ці кошти мультиплікації.
Також потрібно розуміти, що надування нових грошей із вкладів до запитання дозволяє банку видавати більше кредитів, тим самим знижуючи їхню ціну. Тобто банк, що виробляє повітря, отримує (завдяки частковому резервуванню) конкурентні переваги порівняно з тими, хто цього не робить. При нормальному ж стані справ, тобто при повному резерві, банк міг би знижувати ціну кредиту, лише залучаючи більше охочих позичити йому гроші «в борг». Як кажуть, відчуйте різницю.
Закінчується це свято тоді, коли потреби клієнтів у своїх грошах виявляться вищими за здатність банку їх задовольнити.
Фактично, повторюється історія з псуванням монети: розписок на золото в номіналах грошових одиниць виробляється більше, ніж, власне, існує золота. Дуже важливо розуміти ось що. У банках «гроші» існують у вигляді «записів у банківських книгах». Коли банк видає з моїх 100 гривень кредит у 90 гривень, він не переміщує фізично мої гроші до нового позичальника. Він просто робить запис про те, що тепер особа, яка отримала кредит, є щасливим власником 90 гривень. Моя власність на 100 гривень нібито залишається недоторканою, і з’являється нова власність — 90 гривень із новим власником. Теоретично я можу розпоряджатися своєю сумою, новий власник — своєю. Тому й кажуть, що банки «виробляють гроші з повітря», — це лише бухгалтерські записи.
Однак якщо ми обоє прийдемо в банк і вимагатимемо видати за нашими розписками наше золото, банк збанкрутує, оскільки розписок у нього на 190 гривень, а золота лише на 100. Та сама механіка діє у випадку суто паперових грошей. Тобто, розписки працюють як замінники грошей виключно доти, доки публіка довіряє банку, що їх створив, і не масово знімає гроші з депозитів. Ці замінники грошей «працюють на довірі» і тому називаються фідуціарними (fiducia — довіра) грошима. Зауважмо на полях, що любов банків до таємниць і всякої секретності зумовлена саме фідуціарністю сучасних грошей і тією обставиною, що всі банки за визначенням є банкрутами, оскільки вони не здатні задовольнити вимоги всіх клієнтів. Банку зі 100% резервом жодні чутки і жодна паніка не страшні, адже він завжди здатний виконати вимоги власників вкладів до запитання. До речі, в історії були такі приклади, зокрема історія банку Амстердама, що благополучно пережив два масових банк-рани, спричинені війною.