Національний банк порадував нас законопроектом N10656 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (про функціонування платіжних систем та розвиток безготівкових розрахунків)», який уже прийнятий у першому читанні. Загалом, цей закон дозволяє НБУ повністю прибрати до рук платіжні системи та платежі за ними, оскільки стосується «врегулювання таких питань, як ведення Нацбанком реєстру платіжних систем та систем розрахунків в Україні, їх учасників та операторів послуг платіжної інфраструктури, а також надання їм права діяльності в Україні лише після реєстрації в НБУ, надання НБУ права встановлювати порядок проведення в Україні маршрутизації, клірингу та взаєморозрахунків між учасниками платіжних систем за операціями, проведеними в Україні з використанням платіжних карток, емітованих банками-резидентами, та забезпечення формування і розміщення гарантійних депозитів членів платіжних систем за операціями, які здійснені в межах України з використанням платіжних карток у національній валюті України на рахунках у НБУ або в банках України».
Однак він містить ще одну новацію, яка подається як боротьба з корупцією і взагалі позитивна річ, а саме — обмеження на розрахунки готівкою до 20 тисяч гривень. Саме це змусило ЗМІ звернути увагу на проект і занепокоїтися коментарями.
Я ж пишу про цей проект тому, що він дуже наочно показує сутність законодавчої діяльності як такої, незалежно від її змісту. На нашому прикладі можна виділити кілька характерних властивостей, притаманних практично будь-якому закону.
Вони краще за вас знають, як вам жити. Автори практично всіх законів краще за вас знають, як (а часто й навіщо) вам жити. Наприклад, вам накажуть платити готівкою лише суми менші за 20 000 гривень. Чому? Це ж ваші гроші, які ви отримали, принісши користь іншим людям. Чому ви маєте страждати через чиєсь виправдання боротьби з корупцією або підтримувати роботу банківської системи? Якщо ви самі вважаєте, що обмеження на обіг кешу сприяють цим цілям, обмежуйте свій кеш добровільно, можете навіть закликати до цього інших. Але не наказуйте. Загалом, ми бачимо, що практично будь-який закон створює труднощі людям, які нічого поганого не зробили іншим людям.
Працюють із наслідками, а не з причинами. Не потрібно, мабуть, пояснювати, що причина корупції — активність держави, насамперед нормотворча. Корупція виникає там, де потрібно обійти незліченні правила та обмеження. Готівкові гроші не створюють корупції. Вони просто є засобом обміну, у тому числі, звісно, і в корупційних угодах.
Потрібні лише для звітності.
Не досягають заявлених цілей.
Реальні наслідки нікого не цікавлять. Реальними наслідками законодавства є нові труднощі в житті громадян, нові перешкоди для добровільної співпраці і, відповідно, новий ґрунт для корупції.
Довгострокові наслідки нікого не цікавлять. Неважко спрогнозувати, що якщо закон виконуватиметься, він назавжди завдасть удару по інтернет-торгівлі та взагалі по розвитку громадянського суспільства, оскільки вкрай ускладнить взаєморозрахунки між громадянами, у тому числі (і насамперед) через інтернет. Крім того, напевно, деякі види корупції подорожчають. Однак, крім цих очевидних наслідків, можуть бути й інші, про які ніхто не знає і які ніхто принципово не може передбачити, оскільки виникнуть вони як результат пристосування суспільства до нових труднощів, що створюються державою. Довгострокові наслідки законодавства принципово непередбачувані.
Вводять правила, не дбаючи про механізми скасування.
Завжди розширює державу. Законодавство завжди розширює державу, тобто збільшує можливості одних людей (які є державою) щодо інших людей (усіх решта). У нашому прикладі це цілком очевидно. Люди, які складають державу, збільшують свою владу над іншими людьми, отримуючи нові сфери, у яких вони можуть вказувати нам, як саме нам жити, поводитися з іншими людьми, а також розпоряджатися своєю власністю. Можливості також збільшуються і для привласнення нашої власності (у вигляді покарань або у вигляді корупції), а також обмеження нашої свободи.
Відтворюють систему. Експерти, журналісти та політики утворюють свого роду змову. Діяльність держави є головним джерелом матеріалів для журналістів та експертів, чому прикладом служить і ця колонка. Тому експерти та журналісти рідко висловлюються по суті, коли критикують якісь державні ініціативи. Підтримують вони їх теж специфічно. Ось, «Ліга» наводить думку двох експертів щодо майбутнього закону. Один із них висловився в тому дусі, що в усьому світі гільйотину використовують як засіб лікування головного болю, і тому ми теж маємо. Другий теж не промаг. Цитую: «У даного законопроекту кілька цілей. Насамперед це банальна необхідність контролювати кошти громадян. Адже навіть за найскромнішими підрахунками українці зберігають у панчохах 120 млрд грн і порядку $70 млрд. А ці гроші могли б працювати на економіку країни». По-перше, шановний експерт теж краще за вас знає, як ви маєте розпоряджатися своєю власністю (і це те, що ріднить його з державою), по-друге, він не знає, що гроші завжди існують у вигляді залишків готівки або залишків на рахунках, тобто вони завжди «працюють», лежать вони в банку або під подушкою. Як бачимо, це знання основ економіки експерту не потрібне. У його розумінні «працювати» — це передати ваші гроші в управління третім особам, тобто банкам. Можливо, банкам це й піде на користь, але ось «економіка країни» тут точно ні при чому.
У підсумку, на інформаційному полі справа виглядає наступним чином: «є погані закони, і є хороші закони. Погані закони долаються прийняттям хороших законів. Погані наслідки хороших законів долаються прийняттям нових хороших законів». І так до безконечності. Загалом, люди, які складають державу, назавжди забезпечили собі роботу. Їх можна привітати, вони живуть у світі, у якому завжди свято. За чужий рахунок, звісно.