Хочу поділитися з читацем одним простим правилом, яке, можливо, допоможе краще розуміти, як насправді виглядають ті чи інші економічні події і в чому вони, власне, полягають. Я називаю це «правилом пари», яке можна сформулювати так: «в будь-якому обміні є дві сторони». Чому це важливо? Та тому, що більшість інформації, яку ми отримуємо, неявно передбачає, що діє лише одна сторона. Гірше того, економістів на молодших курсах вчать однієї економічної теорії, а на старших — прямо протилежної. І ось у цій «протилежній» теорії економіка перетворюється на певний дзен із плесканням однією долонею. Економісти, закінчивши виш і ставши експертами, розносять цю дзенівську мудрість у маси. Біда в тому, що мудрість ця зовсім уже далека від реальності.
Ключовою економічною дією є добровільний обмін. Звісно, можуть існувати повністю автаркічні господарства, власники яких роблять усе необхідне їм самі, але таких, напевно, одиниці. Обмін відбувається тому, що люди по-різному оцінюють ті чи інші блага. Тобто я обмінюю одне благо на інше лише тоді, коли оцінюю інше вище за те, яким володію. Аналогічні умови мають бути виконані й для другого учасника обміну. При цьому «цінність» — поняття суто суб’єктивне.
Власне, на цьому процесі тримається наша цивілізація. Її досягнення існують тому, що ми всі обмінюємося за принципом «набуваємо більше, ніж віддаємо», а це можливо тому, що ми з вами різні й оцінюємо різні блага по-різному. Історія про канадця, який за рік обміняв скріпку на будинок, — наочна ілюстрація того, як у результаті обміну зростає багатство.
Так от, запам’ятаємо: в обміну завжди є дві сторони. І обидві сторони збільшують своє багатство, обмінюючись.
Тепер давайте подивимося на найзвичайніші повідомлення. Наприклад: «Виробник телевізорів — фірма А — отримав дохід у 10 000 гривень за останній місяць». Це типова інформація з категорії «плескання однією долонею». Насправді до цієї інформації варто було б додати: «Протягом місяця покупці телевізорів фірми А набули багатства на суму, більшу за 10 000 гривень». Ось тепер картина повна. Я ніяким чином не закликаю журналістів подавати новини саме в такій формі, я лише кажу, що читачеві корисно знати, як виглядає повна картина. Чому? Тому, що неповна картина створює ілюзорний світ, іноді прямо протилежний реальному. Однак читачі сприймають цей ілюзорний світ як реальний. І вже як громадяни, а чи, того гірше, виборці, вони можуть виступати в ролі людей, які намагаються втілити ці ілюзії в життя.
Дивіться. У повідомленні «виробник телевізорів — фірма А — отримала місячний дохід у 10 000 гривень» діє лише фірма А. Її дохід ніби сам собою падає з неба, а тому завжди може бути поставлений під сумнів. Тобто повідомлення типу «фірма А сплатила податок із доходу в 10 000 гривень» сприймається в такому світі цілком нормально. Ну що ж, от же ж у вас дохід, треба ділитися, і все таке інше. Тепер давайте подивимося, що з того виходить у реальному світі, де є покупці фірми А, багатство яких збільшилося більш ніж на 10 000 гривень — тому, що вони надали перевагу її телевізорам перед цією сумою грошей. Виходить якось недобре. Виходить, що фірму А карають за те, що вона збільшила багатство цих людей.
Правило пари особливо добре допомагає зрозуміти діяльність держави. Адже в ній взагалі немає добровільного обміну. Воно нічого не віддає тим, у кого забирає, і нічого не бере в тих, кому віддає. Обміну тут немає взагалі — є, хіба що, стаття кримінального кодексу.