Таким чином, до кінця 19 століття сформувалися основи сучасної фінансової системи. Практика часткового резерву, яка була нелегальною в Середньовіччя та Новий час, перетворилася на цілком легальну. Державні банки, в яких звичайні банки почали зберігати свої резерви, отримали привілеї «законного засобу платежу» і таким чином, фактично, почали керувати емісією фідуціарних грошей, що й перетворило їх на центральні банки у сучасному значенні слова (ФРС, яка виникла пізніше за інші державні банки, одразу створювалася як центральний банк). Розписки на золото (банкноти) перетворилися на «національну валюту» і почали жити окремим від золота життям. Найбільшим досягненням на цьому шляху була формула «золотого вмісту» грошової одиниці. Подивіться, яка чудова підміна — відтепер не одна тридцять п’ята унції золота називається доларом, а долар «містить у собі» одну тридцять п’яту унції золота! З таким підходом ідея про те, що держава може міняти «золотий вміст грошової одиниці», здається природною та логічною. За часів класичного золотого стандарту фунтом називалася чверть унції золота, а доларом — одна двадцята. Однак, з погляду пересічного громадянина «фунт обмінюється на п’ять доларів». Це створювало ілюзію «незалежності» національних валют, які якимось чином обмінюються одна на одну.