У наведеному вище уривку все вірно. Правда, лише в деяких вузьких рамках формули, яка описує саму себе. Біда в тому, що в нас усі, кому за фахом належить думати, мислитимуть саме в цих рамках. Це і є причина мого відчаю. Тобто, якщо комусь спаде на думку потурбуватися тим, щоб покращити становище речей із «внутрішнім попитом», він думатиме, наприклад, про те, що б таке, зараза, зробити зі «слабкою кредитною активністю». І опиниться в глухому куті, або, того гірше, почне пропонувати «стимулювати» цю активність.
Мейнстрімна економіка, короткий курс якої вам викладе будь-яка домогосподарка, дивним чином збігається з масовими віруваннями та забобонами в тому сенсі, що вона намагається описати рівновагу. З однієї труби втікає, в іншу витікає. Якщо десь щось прибуло — значить, десь убуло. Ми такі бідні, тому що в нас усе олігархи вкрали. І так далі. В інших місцях мейнстрімна економіка говорить те саме, і вірування в людей такі самі, — просто люди там уже давно-давно звикли чинити всупереч віруванням і науці, тому що це дає результат. Чинять вони так, часто навіть не віддаючи собі в тому звіту і продовжують вважати, що рівновага дійсно існує. Ми ж живемо в такому місці, де на користь інстинктам і віруванням сімдесят із гаком років старанно працювали зондеркоманди, які не просто промивали нам мізки, але й фізично знищували тих, хто замислювався, звідки що взялося.