Життя — така річ, що не перестає мене дивувати. Наприклад, мені, «вихідцю» з СРСР, тамтешні реалії намертво відбили будь-яке бажання навіть обговорювати тему Доброго Царя і тієї користі, яка, як кажуть, від нього буває. Я при такому цареві жив і нізащо б не повернувся, навіть попри кризу. Але що я бачу? Бачу, а точніше, чую масовий народний вигук «приходь і пануй над нами!». І це мене дивує — настільки сильно, що замість писати про речі важливі, необхідні й цікаві, я ось зараз пишу про таку безглузду дурницю, якою, на мою думку, є ідея Доброго Царя.
Не буду нікого картати за те, що Добрий Цар виростає з бажання зняти з себе відповідальність — ці розмови, як я розумію, малопродуктивні. Та й що там — кожен з нас не проти мати собі такого Доброго Царя, який, подібно Супермену, вирішує наші проблеми. Або, принаймні, робить так, щоб ми не нюдюкали і не казали, що «скрізь безлад». Я й сам можу помріяти на цю тему, але, скажу вам чесно, у Діда Мороза я вірю більше.
Хто такий Добрий Цар?
Для початку визначимося, про що ми, власне, говоримо. Добрий Цар, Сильна Рука (чомусь завжди хочеться додати — «друг індійця»), Посилення Повноважень Президента, Посилення Виконавчої Влади, а також їхня подруга Скасування Політреформи — це все різні імена одного й того самого явища. Суть його полягає в тому, що хтось наділяється владою і має право чинити на власний розсуд. Про це явище ми й будемо говорити нижче.
Відразу зазначимо різницю між Добрим Царем та іншим персонажем, який звуть Ефективність Управління. Ефективність означає «досягаю поставленої мети в умовах обмежених ресурсів з мінімальними витратами». Ефективність існує, як правило, там, де цілі, засоби й ресурси визначені максимально чітко. Втім, це не означає, що Добрий Цар не може чинити ефективно. Може. Просто потрібно з самого початку визначитися, з яким типом управління ми маємо справу.
Добрі Царі вже правлять світом
Цю коротку главку я включив спеціально, щоб акцентувати увагу на такому факті — так-так, більшість народів уже обрала Добрих Царів замість будь-якого іншого виду управління. Якщо подивимося на політичну карту світу, то побачимо, що у переважній більшості держав сидять саме такі добрі царі, які з усіх сил люблять свій народ. Правда, множина держав з Добрим Царем майже не перетинається з множиною процвітаючих і стабільних держав. Ці перетини настільки рідкісні, що змушують замислитися. Втім, я розумію, що чужий досвід нікому не вказівка, і тому, з завзяттям, гідним кращого застосування, буду міркувати далі. Власне, метою цих міркувань є певні віртуальні граблі. Мені здається, що перед тим, як наступити на справжні граблі, не зайво було б спробувати це зробити віртуально. Хоча, можливо, я й помиляюся.
Три питання на цю тему
Давайте відійдемо від речей абстрактних (хоча я й вважаю, що все тримається саме на них), давайте забудемо про всякі там «права», «гідність» та іншу «романтику» і поміркуймо про предмет раціонально. Тобто поміркуймо не просто про «ймовірність диктатури» — такова ймовірність існує завжди — а подумаймо, які умови мають бути виконані, щоб від неї була користь. Адже люди бажають не просто диктатора, а диктатора «правильного», який би все й усіх вилікував. Для зручності вважаймо, що в усіх інших місцях, де вже завелися Добрі Царі, вони неправильні.
Давайте розіб’ємо проблему на кілька питань. Пропоную відповісти на такі: звідки візьметься Добрий Цар? Що він буде (має) робити? І питання, яке для деяких звучить дещо дивно — чим він буде робити те, що має.
Що?
Почнемо з того, що має робити Добрий Цар, щоб було добре. Відповідей тут немає. Навести лад — це не відповідь. Я ось зараз сиджу в оточенні, яке іншим працьовитим жінкам здалося б суцільним безладом. Але я в ньому чудово орієнтуюся, і цей «безлад» для мене набагато зручніший за ситуацію, коли «все стоїть на своїх місцях». Тобто різними бувають не лише уявлення про порядок, але й його функціональність. Втім, я навіть готовий погодитися з тим, що хтось прийде і скаже: тут, тут і тут твій порядок потрібно змінити заради Спільного Блага. ОК. Припустимо, мені подобається Спільне Благо і я готовий на жертви. Питання, правда, полягає в тому, що такого розумного плану поки що немає. І це попри те, що в нас кожен чудово розбирається в політиці й кожен проявляє себе на цій ниві. Зараз я багато читаю того, що пише і пропонує цей кожен. Читаю грандіозні ідеї, які висувають постраждалі від кредитів. Читаю надмірно багатослівні маніфести пролетаріату (це маніфест пролетаріату, а не середнього класу, якщо хто ще не зрозумів). І ось що я маю сказати: 90% усього цього — повна нісенітниця.
Щоб не сперечатися востаннє на тему, скільки ж буде дважды два, скажу, що змістовну частину цієї нісенітниці я тут обговорювати не буду. Тобто те, що цим людям видається конкретними заходами (а-ля заборона обігу долара), я не обговорюю. Коли я кажу «нісенітниця», то маю на увазі те, що ці «думки» є нісенітницею в частині суб’єктній. Всі ці ідеї — спочатку інфантильні. Вони адресовані Господу Богу. Це пропозиції небесної канцелярії щодо подальшого вдосконалення, поглиблення і розширення нас, грішних. Те ж саме, наприклад, із забороною долара. Тобто ці люди впевнені, що якщо долар заборонити, то… можливо їм пробачать їхні доларові кредити або… ще якось пожаліють…
Правда, я припускаю, що десь є глибоко законспіровані майбутні Добрі Царі, які знають, що робити. Згоден, така ймовірність існує. Однак у будь-якому разі неможливо скасувати дві обов’язкові ознаки того, що має робити Добрий Цар.
Перший. Добрий Цар має добре розуміти, що відбувається, і мати Детальний План ще до того, як стане Добрим Царем.
Другий. Такий план неминуче посягає на чиїсь інтереси. Ну, наприклад, на мої. Зараз ми просто фіксуємо ці позиції, без обговорення того, як нікчемні мої інтереси.
Звідки?
Тепер давайте повернемося до практики. Добрий Цар має якимось чином отримати владу робити те, що захочеться. Для цього є два шляхи. Перший — збройне повстання пролетаріату, другий — вибори. Вибори пропоную забути, тому що ми вже з’ясували: у Доброго Царя має бути План. Якщо такий План реалістичний, то він непопулярний. Це — аксіома, яку визнають найзавзятіші прихильники Доброго Царя. Крім того, вибори означають залежність Царя від виборців, або кланів, або росіян, або американців, або марсіан. Це теж усі знають. Є варіант обдурити всіх, вдати на виборах чайника, а потім — опа! — зробити все, як треба. Але прихильники цього варіанту забувають, що «обдурити» і «зробити, як треба» — це не причина і наслідок. Тобто так, у нас завжди обманюють після перемоги на виборах — і нічого. Але це відбувається тому, що ніхто із переможців не посягає на Злі Сили. Вони там один одного обманюють і нас з вами. Але ми ж припускаємо Доброго Царя. Тобто йому зі своїм Планом неминуче доведеться вступити в сутичку зі Злими Силами, ну от, принаймні, зі мною. Уявімо, що він переміг на виборах, написав на папірці свій План, щоб не забути, і приступив до Перемоги Злих Сил. Для цього (він же на виборах переміг) йому спочатку потрібно сконцентрувати ресурси. Ну, там армію, міліцію. Невже ви думаєте, що Злі Сили не здригнуться і не почнуть ставити запитання «а навіщо тобі?»? І не будуть вставляти палиці в колеса? І взагалі — не будуть поводитися непристойно? І що Добрий Цар, в підсумку залишиться на самоті?
Ні, Добрий Цар, обраний на виборах — це нонсенс. Ви скажіть, а як же Гітлер? Все правильно, Гітлер — це наше все, це справжній ідеал Доброго Царя, однак зауважу в тій історії дивовижну єдність німецької нації. У них там не було Донецька, Криму і Галичини зі своїми «геополітичними пріоритетами».
Загалом, залишається варіант збройного повстання. Що ж, цілком реальна річ. Зазначимо для подальших міркувань неминучі обставини такої дії. Перше — перспективи воєньки, зовнішнього втручання і придушення Доброго Царя Злими Силами ззовні. Друге — перспективи громадянської воєньки. Третє (і найнебезпечніше) — вплив на Доброго Царя його Соратників. Це неминуче, особливо якщо йдеться про воєньку. Згодьтеся, що те, що у Доброго Царя будуть точно такі ж бездоганні Соратники — досить малоймовірно. Зауважимо, що такий вплив Соратників відбувається і в мирний час, і він дуже сильний. Ось на Віктора Андрійовича того ж подивіться. Коли вас цілий день називають по імені-по батькові і радісно сміються вашим дурнуватим жартам, можна й забути про Великий План. А, до речі, є ж ще постійні розбірки Соратників між собою. То ще робота… А адже час у нас не мирний, а воєнний. Ніхто не знає, чим справа закінчиться. Тому приймати необдумані рішення Соратники будуть часто. І багато. Відповідно, популярність буде падати, ну, загалом, зрозуміло, про що я.
Чим?
Ну та добре. Припустимо, що все це дурниці. Тепер, власне, головне питання — а чим буде оперувати Добрий Цар? Ну от у Піночета була армія. У нас ніби теж є, але це не та армія. У Латинській Америці, як відомо, армія — це щось. Тобто вона там спочатку самостійний суб’єкт політики. Звідси й Піночет. У «східних тигрів» інша історія — там культура і дисципліна. Тобто якщо ти раптом Добрий Цар, то всі з цим згодні і ніхто не сперечається. Отруїти можуть, це так. Але сперечатися не будуть. У нас же все по-іншому. У нас всі навколо — начальники і потенційні Добрі Царі. Ну просто всі.
Втім, навіть не це головне. Головне те, що Добрий Цар не зможе все робити сам. Йому потрібні будуть чиновники. І це є головною проблемою. Це лише так здається, що чиновники робитимуть те, що їм скажуть. Ні, вони не для того там сидять. Якщо за посаду помічника судді без зарплати дається хабар у 150 тисяч доларів, то варто замислитися, чим же вони там займаються. Загалом, жоден Добрий Цар нічого не зробить, якщо не знатиме, як там все влаштовано. А цього не знає ніхто.
Отже, давайте прикинемо. Справжній, ідеальний, кошерний Добрий Цар має:
- бути законспірованим;
- мати чіткий і адекватний план;
- отримати владу не шляхом виборів;
- уникнути при цьому громадянської війни;
- мати можливість буквального виконання власних рішень, мати інструменти тиску на державу;
- повністю контролювати соратників;
- мати надійний зворотний зв’язок із суспільством, інформацію про те, що насправді відбувається.
Ах, так, зовсім забув. Ну от, раптом усе вдалося, але Добрий Цар узяв і помер. Що робити в цьому випадку? Починати все спочатку. Я, звісно, розумію, що деякі, як Фідель, ніколи не вмирають. Але таких, все-таки, небагато.
Ні, хоч вбейте, Дід Мороз мені здається більш реальним.