Популіст — це політик, який зрозумілою для публіки мовою обіцяє всякі малоймовірні дурниці або апелює до примітивних уявлень, щоб отримати владу на хвилі емоцій виборця. Це і є популістський метод. На цьому, власне, можна було б закінчити, якби не одне суттєве зауваження: далеко не кожен може бути популістом. Це ще потрібно вміти. Щоб використовувати популістський метод, треба насамперед глибоко і щиро зневажати оболванюваних «населення» (або щиро вірити у власний бред, що все-таки трапляється значно рідше) і бути справжнім актором.
У цьому сенсі нинішній президент, незважаючи на те що теж давав на виборах багато невиконуваних обіцянок, не є повноцінним популістом, оскільки не володіє жодними акторськими талантами, драйвом лиходія-маніпулятора і тим більше харизмою святого. Віктор Федорович став президентом не завдяки своїм популістським обіцянкам, а виключно завдяки справжньому популісту — Тимошенко. Будь-який інший кандидат (крім, хіба що, Симоненка) виграв би у нього у другому турі. Справа в тому, що популізм, апелюючи до найпростіших уявлень, неминуче створює власну міфологію, яка може сильно дратувати людей, які дотримуються іншої популістської міфології. Класичний приклад — комуністи і фашисти, які відрізнялися один від одного лише деталями своєї міфології, але саме ці деталі й мали значення для їхніх послідовників. Міфологія Тимошенко дратувала більше людей, ніж приваблювала, — і вся справа.
Проте наявність або відсутність популістського лідера при владі ніяк не змінює того факту, що державна політика сама по собі є популістською. Це неминуча властивість системи, в якій реалізація політичної влади розглядається як отримання певних «балів» конкретними політиками. І оскільки в реальному житті ми маємо справу саме з наслідками державних політик, то наявність або відсутність при владі людей, яких можна назвати популістами, мало що змінює. Можна сказати, що яскравий популіст може поглибити наслідки державного популізму. Також можна сказати, що пом’якшити ці наслідки може певний свідомий антипопуліст. В усіх інших випадках державна діяльність сама по собі продукує популістські рішення.