В економічній теорії «торговий цикл» завжди починається з етапу роздачі грошей. В цей час банківська система наводнює економіку необеспеченими фідуціарними грошима, як правило, у вигляді «дешевих кредитів». Підприємці радісно кидаються на ці гроші, вважаючи, що в економіці справи пішли краще, ставки впали і т.д. і т.п., хоча насправді просто збільшилася грошова маса. Потім починаються масові підприємницькі помилки і всі починають говорити про кризу. Але криза насправді почалася не тоді, коли «раптом» посипалися ринки, «несподівано» злетіли банківські ставки і масово почали банкрутитися підприємства. Ні. Криза почалася, коли все виглядало дуже добре, а то й краще.
Так от, при поясненні цього моменту часто виникає нерозуміння. Адже якщо досвідчені підприємці або аналітики в парі з експертами бачать, що зниження кредитних ставок обумовлене не накопиченням капіталу, а друкуванням папірців, то чому ж вони щоразу попадаються на цю вудку? Чому регулярні кризи існують з XIX століття, а нерегулярні трапляються аж із XIV-го?
Тому що ми маємо справу з тим, що називається «система». Справді, якби всі учасники процесу, включаючи й тих, хто просто купує собі щось у магазині, координували свою поведінку, враховуючи в ній процес кредитної експансії, то криз би не було. Підприємці кричали б «чур мені» на пропозиції дешевих кредитів, вкладники з особливим трепетом стежили б за своїми депозитами і знімали б гроші при перших ознаках зниження кредитних ставок.
Але уся справа в тому, що достатньо одного-двох опортуністів, аби зруйнувати таку ідилію. Адже в короткостроковій перспективі слідування логіці системи може дати переваги. Якщо ніхто не бере дешевих кредитів, а я візьму — я напевно виграю. І кризи, до речі, не буде. Ось тому кредити в такій ситуації беруть усі, хто може, і, в підсумку, система прекрасно себе почуває.
У політиці справа йдеться ще простіше. Тут цикли задаються виборами. І система точно так само експлуатує опортунізм заради самозбереження. Вона працює так в усьому світі, а в нас, як завжди, усі ці закономірності виглядають особливо яскраво. В нашій політиці може статися все, що завгодно, крім того, що суперечить інтересам системи. Ось вам свіжий приклад — повна відмова опозицією від можливостей, які б дав політична криза. Нагадаю, що криза сталася б у тому випадку, якби опозиції вдалося «здати мандати» і спровокувати нові вибори. Але ні, на це в неї не вистачило духу. Зрозуміло — душу гріють перспективи президентських виборів 2015-го і кидатися зараз в омут невизначеності ой як не хочеться… Загалом, треба брати дешевий кредит, поки дають.
Зауважу, що в даному випадку не йдеться про те, що «гірше» і що «краще». Нові вибори — це невідомість, але це ж і можливості. Я кажу лише про те, що система знову перемогла, надії на краще тепер зосередилися на 2015-му і далі, далі, далі…