Спостерігаючи за прогресивною громадськістю, вкотре переконуюся: деяких людей, як то кажуть, життя нічому не вчить. Хоча, звичайно, правильніше було б сказати, що воно якраз учить, от тільки побачити урок у очевидній послідовності фактів вдається далеко не кожному.
Судіть самі. Після парламентських виборів і, особливо, після перших рішень «нової» влади, які чомусь багатьох здивували, прогресивна громадськість почала говорити, що «знову нічого не вийшло» і «щось пішло не так». І, як завжди в такій ситуації, з новою силою відновився процес під загальним гаслом: «усі хороші люди мають об’єднатися, щоб перемогти всіх поганих». Публіка знову відвідує збори, де намагається домовитися між собою про все на світі. Інтернет знову сповнений умовиводами типу «спочатку необхідно домовитися, яку Україну ми хочемо» і закликами одне до одного до «єдності», яка, звичайно ж, «необхідна зараз, як ніколи». Знову малюються гарні картинки й розумні графіки — загалом, пікейні жилети знову при справі, і знову верхи. Між тим, перед очима цих людей — живий приклад того, як непідйомна, здавалося б, мета була досягнута зовсім іншим, я б сказав, протилежним чином. Я маю на увазі Майдан і вигнання Януковича. Власне, Янукович і був вигнаний тільки тому, що ця мета була фактично єдиною, яка об’єднала зусилля (а не слова) всіх учасників подій. Я повністю переконаний: якби якимось чином справи пішли так, що Майдан асоціювався б із двома чи трьома цілями, наявність яких визнавали б усі, він би зазнав фіаско. Якби Майдан був справою лише «Свободи» або «Батьківщини» (а вони робили все для того, щоб люди так вважали), він би не простояв і тижня. Але сталося так, що ніхто не володів монополією на ідеологію та формулювання цілей (згадайте смішні потуги обрати майданівське начальство), і саме це принесло успіх.
Працює це таким чином. Усі цілі, до яких ми прагнемо, розташовані для нас в ієрархічному порядку: ми обираємо більш важливі й відкладаємо менш важливі, оскільки наші ресурси завжди обмежені. Зрозуміло, що таку ієрархію у вигляді певного списку можуть представити лише найнудніші з нас (і далеко не завжди цей список відображатиме реальні пріоритети), але він є в кожного. Що об’єднує зусилля людей, коли вони намагаються спільно досягти певних заздалегідь проголошених цілей? Наявність спільних пунктів в ієрархіях цілей. При цьому вкрай важливо, що в ієрархії кожного ці пункти можуть займати різне місце. Один, наприклад, хоче величі України, заборони абортів, щоб усі розмовляли лише українською й відставки Януковича. Інший хоче Європейського союзу, відставки Януковича, новий айфон і щоб ніде ніколи не було зовнішньої реклами. Їхні ієрархії цілей збігаються лише в одному пункті — відставці Януковича, причому всередині ієрархії кожного ця мета на різних щаблях важливості. У результаті вони обидва опиняються на Майдані. Якщо ж з якихось причин Майдан асоціюється з двома цілями — наприклад, відставкою Януковича та Європейським союзом, перший герой, можливо, не піде на Майдан.
До речі, як ви, напевно, вже здогадалися, це одна з причин, чому на виборах завжди перемагають не найкращі, а точніше, найгірші, бо, на жаль, найбільше збігів у людей у всяких дурницях і неуцтві.
Об’єднує лише концентрація на одній меті. Що більше пунктів у вашій програмі, то менше союзників. Це, до речі, добре знали комсомольці. Пам’ятаю, як на зорі перебудови, коли радянські люди з головою занурилися в громадське життя, комуністи випустили замість себе в народ комсомольців. Вони були, нібито, молоді й прогресивні, і десь навіть опозиційні. Тому спочатку їх пускали на всякі збори й навіть давали слово. Так от, комсомольці завжди використовували тактику: «а давайте ще тут запишемо пунктик або два». Зовсім нешкідливі, здавалося б, пунктики. Але от щось після їхньої появи «движуха» зазвичай згорталася сама собою. Не знаю, чи вчили їх цьому спеціально, чи це просто необхідний навик виживання в жорстокому світі комсомолу, але виходило в них це добре. Тому, коли ви чуєте щось у дусі: «давайте визначимося, яку Україну ми хочемо», — знайте, що справи тут ніколи не буде. Буде партія або ГО. Хтось із них навіть може пройти в парламент, але от того, що написано в їхній детальній програмі, не буде ніколи.