Ідея прямої демократії, так би мовити, опановує маси. У мережі з’являється все більше текстів, де автори пояснюють, як зручно буде нам усім голосувати за все, що заманеться, натискаючи кнопочки на айфончику і без усякого там Верховної Ради. І це не може не засмучувати, бо пряма демократія несе біду набагато більшу, ніж крива.
Поясню. Чим відрізняється пряма демократія від представницької? У нашій доморощеній версії — передусім, відсутністю цих самих представників. Теза звучить приблизно так: за нинішнього розвитку технологій більше немає жодної потреби в хлопцях у Раді, ми можемо самі, не виходячи з дому, у будь-який зручний час ухвалювати потрібні закони.
Зауважу, що, скажімо, у російськомовній Вікіпедії все це виглядає саме як «народовладдя», тобто процес, що ініціюється, існує в суспільстві. Тобто це ми нібито самі для себе і у власних інтересах робимо. Однак неважко переконатися, що це не так, і в цьому сенсі ідея прямої демократії корисна, бо дозволяє краще зрозуміти, звідки й навіщо взялася демократія в тому вигляді, в якому ми її спостерігаємо сьогодні, та усвідомити загрозу, яку несе її «покращена» версія.
Однак по порядку. Уявімо вільне суспільство. Ось я живу в такому і заробляю тим, що вожу товари з Китаю і продаю їх в Україні. Мій рівень життя залежить від того, наскільки вдається задовольняти потреби українців китайськими товарами. Я укладаю контракти, конфлікти вирішують (приватні) суди, якщо потрібне якесь примушування — у справу вступає (приватна) поліція, з якою в мене теж контракт або яка діє в рамках моєї страховки та страховок контрактів і власності. Варіантів може бути мільйон, у даному разі мова не про них. Загалом усе йде добре, і раптом якась фріки «голосують» за допомогою айфонів за «мито на імпорт із Китаю». Тобто виходить, що я маю платити комусь просто за те, що вожу товари з Китаю і продаю їх в Україні. Цей платіж не є санкцією за невиконаний контракт, він взагалі ніяк не пов’язаний із моєю діяльністю — це просто приватна думка якихось фріків про користь від сферичного в умовах вакууму «імпорту з Китаю», причому не самим фрікам, а взагалі незрозуміло кому. Як ви думаєте, куди я пошлю фріків з їхніми айфонами і голосуванням? Правильно думаєте. Якщо ж серйозно, то цілком очевидно: у вільному суспільстві пряма демократія не просто непотрібна — вона неможлива. Тобто посил її адептів про те, що «це ми тут самі для себе вирішуємо, а начальство бігає в нас на побігеньках», глибоко помилковий. Голосування фріків має сенс лише тоді, коли вони знають, що є суди (монопольні) і поліція (монопольна), які мало того що прийдуть до мене питати, де ж мито на імпорт із Китаю, — мені ще й не можна буде їм чинити опір, бо за опір владі ецілопп б’є палицею вночі. Голосування фріків має сенс лише тоді, коли існують комори Батьківщини — місце, куди працьовиті монопольні бджоли несуть мита, податки та інші збори. Так складається цілком знайома картинка держави. І стає зрозуміло: не начальство бігає на побігеньках у фріків, а фріки працюють на поповнення комор начальства. Правда, роблять це вони добровільно, радісно і з вогником, бо відчувають себе в царстві свободи. Ось чим відрізняється пряма демократія від кривої.
Більш того, очевидно, що тільки держава виграє від такого становища, бо озброєним людям, яким ви не можете чинити опір, оскільки позбавлені такого права, взагалі кажучи, байдуже, за що саме «голосують» наші фріки. Вони можуть голосувати за те чи за інше, у результаті програють то одні, то інші групи, але держава завжди у виграші — без її монопольного «тягнути і не пускати» цього всього свята айфонного голосування просто не буде.
Тобто причини й наслідки виглядають навпаки від тієї картини, що складається в голові у прихильників прямої демократії. А саме: пряма демократія (як і представницька до неї) — це просто інструмент у руках держави. Для викачування податків, звісно. І так, пряма демократія ефективніша за представницьку. Для держави, не для вас.
Власне, історія досить наочно показує цей процес, який, звісно, є не запланованою акцією чи змовою, а природною поведінкою складної системи під назвою «держава» — її спробою пристосуватися до змін в іншій системі, суспільстві, на якому вона паразитує.
Не випадково представницька демократія в тому вигляді, в якому ми її знаємо сьогодні, завелася в багатих суспільствах, змінивши режим, що можна умовно назвати республіканським. Цей режим відрізнявся тим, що держава досить ефективно контролювалася — причому єдино можливим способом: фінансовим. У Британії, наприклад, парламент щороку затверджував податки. Не існувало «податків взагалі», до яких ми звикли й вважаємо само собою зрозумілими. Податки, до яких ми звикли, називалися надзвичайними, бо «звичайними» вважалися доходи короля від своїх земель та інших плюшок. Усе, що виходило за ці рамки, було надзвичайним і вимагало затвердження парламенту, яке й відбувалося щороку. Держава жила на голодному пайку, що дозволяло суспільству рости й розвиватися, а Британії — правити морями й половиною світу. Представницька демократія була відповіддю держави на цю ситуацію. Під соусом піклування про сиріт і злиденних, під виглядом створення поліції, загальної освіти та соціального страхування держава взяла своє. Розширення виборчого права та інші реформи такого роду позбавили суспільство можливостей контролювати державу, і вже наприкінці XIX століття Дайсі у своїй «Конституційному праві Англії» писав, що хоча процедура голосування за надзвичайні податки ще існує, прогресивна громадськість може не хвилюватися — це чиста формальність, і необхідний для її прогресивних потреб бюджет завжди буде зібрано. Гірше того, представницька демократія втягнула у політичну боротьбу «широкі народні маси», пообіцявши їм різні плюшки за «державний» (а фактично — за їхній власний) кошт і перетворивши політичний процес на ту саму боротьбу всіх проти всіх, якої так побоювався Гоббс. Мабуть, це найстрашніший результат представницької демократії.
Так до 30-х років XX століття умовно республіканську систему було замінено демократичною. Зауважимо: зовні нібито нічого не змінилося, але функціонально це зовсім інша система, навіть протилежна попередній. Це добре видно по ролі парламенту. У «республіканському» парламенті засідають платники податків — їхня функція обмежити власні видатки. У демократичному засідають отримувачі податків і представники ворогуючих груп отримувачів податків — їхня функція максимально розширити оподаткування у широкому сенсі та перемогти конкурентів у боротьбі за бюджетні видатки. Український парламент — чудова ілюстрація цього стану справ. «Олігархи» і представники сиріт та злиденних грають одну й ту саму роль — збільшити розподіл національного продукту через бюджет.
Пряма демократія і її супутник у вигляді електронного уряду — це просте продовження процесу пристосування й удосконалення держави. За роки представницької демократії «широкі народні маси» так і не усвідомили суті того, що відбувається, але набули недовіри до її інститутів. Вони здогадуються, що щось тут не так, але що саме — не знають, і тому не довіряють «всім цим депутатам». У результаті збір надоїв падає, публіка не бажає платити нелюбій державі. У цьому сенсі ідея прямої демократії через айфончик виглядає для держави вкрай підбадьорливо, бо вона знову дозволяє державі — єдиному бенефіціару в усьому цьому — виглядати «всього лише» інструментом, який добрі люди використовують для добрих справ.
Думаю, що змістом політичного конфлікту найближчим часом якраз і буде боротьба прямої і кривої демократії — «прозорості і прогресу» проти «архаїки і казнокрадства», тобто боротьба між групами, що звикли пиляти відібрані в народу гроші через бюджет, законодавство і пряме регулювання, і групами, які розуміють, як це робити без засідань у парламенті. Тобто фактично повториться історія кінця XVIII і XIX століття, коли менш ефективний феодальний спосіб привласнення поступився місцем ефективнішому демократичному.
І останнє. Я недарма звернув увагу на те, що представницька демократія завелася в багатих і преуспіваючих країнах, бо це вельми ефективний кровосисний орган, у роботу якого до того ж прямо втягнуті і його жертви. Слабкі суспільні організми не витримують таких навантажень. Те, що демократії як слід не прижилися ніде, крім країн Заходу (тобто багатих країн), і всюди призводять до вічних негараздів і конфліктів — добре відомий факт. І тому очевидно, що досконаліша модель кровососа — пряма демократія — буде для них просто згубною.