Як бачимо, більшість проектів, спрямованих «тупо» на створення нових націй на морі, зазнали краху. Відносним успіхом увінчався Сіленд, але, скоріш за все, тому, що він створювався для певних цілей — піратського радіомовлення, а потім — екстериторіального розміщення серверів.
До речі, невдачі нікого не зупиняють. Проектів водних поселень стає все більше. Деякі з них — як-от FreedomShip або «Місто 120 акрів», що привернуло увагу Білла Гейтса, — перебувають на стадії реалізації. Однак мені здається, що майбутнє належить дещо іншій стратегії освоєння «останньої нічийної землі» з користю для свободи.
Цю стратегію можна проілюструвати двома прикладами. Перший — піратське радіо 60-х.
У 60-х більшість радіостанцій у Європі були державними. Вони транслювали державні новини та державну музику. Редакційна політика цих станцій базувалася на уявленнях чиновників про те, що потрібно людям. Зокрема, на BBC вважали, що людям потрібно чотири години «популярної музики» на день і не більше.
Водночас бебі-бумери, які вже досягли повноліття, думали інакше. Їм потрібні були години й години рок-н-ролу. Це незначне розходження між тим, що було потрібно людям, і тим, що їм надавала держава, породило ціле економічне явище — офшорне радіомовлення з кораблів.
Піонером було «Радіо Вероніка», що транслювалося з корабля на якорі в нейтральних водах біля узбережжя Нідерландів. Цю практику швидко підхопили й розвинули британські та скандинавські діячі. Невдовзі прибережні води цих країн опинилися заповнені «радіокораблями».
Саме стосовно цієї публіки вперше вжили слово «пірати» в тому значенні, в якому воно використовується сьогодні. Діяльність піратів набула величезного розмаху й стала загрозою для шоу-бізнесу.
Величезні прибутки зрештою спонукали піратів до справжнього піратства в буквальному сенсі слова. Наприклад, пірати вкрали пре-реліз «Оркестру Клубу Самотніх Сердець сержанта Пеппера» з дому Пола Маккартні. Цей альбом транслювався на піратському «Радіо Лондон» за два тижні до офіційного виходу. Піратське мовлення стало серйозним фактором бізнесу й культури. Альбом гурту The Who «Sellout», наприклад, записаний так, ніби транслюється по «Радіо Лондон», — із джинглами, рекламою тощо.
Держави намагалися глушити піратські станції, але протести громадськості поклали цьому край. 1965 року Бельгія, Франція, Греція, Швеція, Люксембург і Британія уклали угоду, що забороняє радіомовлення з кораблів і літаків, а також постачання цих «об’єктів» зі своєї території. Не допомогло. Пірати закуповувалися в тих країнах, які не підписали угоду, наприклад на острові Мен — «півбританській» території.
Офшорне піратство припинилося лише в середині 70-х. Серйозним ударом стала заборона Британії підприємствам, що ведуть бізнес на її території, розміщувати рекламу на піратських станціях. Однак остаточну крапку в цій історії поставило відкриття приватних FM-станцій на суші.