Тут нещодавно мені дорікали за те, що я не пишу для влади розгорнутих рецептів щодо того, як би нам реорганізувати Робкрін. Чесно кажучи, мені й на думку не спадає писати їм якісь рецепти, і якщо хтось так сприймає мої скромні нотатки — він, звісно, помиляється. Все, що я пишу, адресується виключно дорогому читачеві, і я не намагаюся прошепотіти начальству якісь корисні поради. Звісно, раніше я цим займався — і безкоштовно, і за гроші, але якщо зараз і писатиму такі поради — то тільки за дуже великі гроші. І не стільки тому, що не люблю державу, скільки тому, що розумію всю безглуздість своєї праці, а для мене безглузда праця коштує дуже дорого.
Та що там якийсь я, ось цілий Ротбард ще у 1991 році написав про те, як потрібно і як не потрібно демонтувати соціалізм, і з того часу все робиться виключно як не потрібно, а як потрібно — не робиться, і минулі двадцять з гаком років лише підтверджують правоту кожного його слова. Саме з цієї причини я більше не пишу порад начальству. За двадцять років стало зрозуміло, що це заняття безглузде — і не тому, що начальство погане, а тому, що ця машина не керується намірами тих, хто в ній сидить. Пиши їм поради чи не пиши, розглядатимуть їх чи ні, приймуть до виконання чи ні — від цього залежать лише деталі процесу, який ітиме своєю чергою.
Пропозиції Ротбарда не були прийняті й ніколи не будуть прийняті, оскільки вони завдають шкоди процесу, про який я говорю, — процесу розширення держави. Навіть якщо щось таке формально й реалізовуватиметься, то завжди з різними «але» й «однак», частково, неохоче й нетривалий час. Потім все з дуже поважних причин повернеться назад — і стане як було, і навіть краще.
Причина, з якої я пишу нотатки на около-політичні теми, — та обставина, що держави не лише розширюються, а й схлопуються. Тобто вони живуть циклами. Ці схлопування бувають цілком локальними й помітними лише для місцевих, а бувають і глобальними — як-от французька чи російська революція. І ось: те, як протікатиме наступний етап розширення, що станеться з людьми і як вони житимуть, залежить від банальної і, здавалося б, другорядної речі — від того, що було в людей у головах і в руках, коли держава схлопнулася. Тобто від практик та ідей, яких ці люди дотримувалися в момент, коли держава накрилася мідним тазом.
В принципі, циклічність держави — не закон природи. Держава — явище історичне, від неї цілком можна позбутися і разом з нею від мороку циклів. Але в нашому випадку ми ще, схоже, не підійшли до цього моменту. Українська державність після розпаду СРСР розвивається прямо як за підручником, про що автор цієї колонки писав багато разів. Правда, звісно, не за тим підручником, який «теорія держави і права», а за ще ненаписаним підручником державознавства. Усе, що в нас відбувається, має теоретичний опис — і відоме тим, хто цим цікавиться більш-менш професійно.
І ось, якщо судити за цими теоріями, ми вже наближаємося до моменту чергового схлопування. Держава ввійшла в таку вередливу й безшабашну фазу розширення, що вже не зможе не те що зупинити — навіть пригальмувати цей процес? Ні, теоретично можна «провести радикальні реформи», але для цього потрібно робити навіть не те, що говорив Бендукідзе, а те, що говорив Ротбард, ну, а хто ж тут на таке піде. Скоріш за все, держава розвалиться під власною вагою, або — якщо зовнішні кредитори й усілякі там «геополітичні гравці» вважатимуть за потрібне — буде відправлена на реанімацію міжнародної допомоги і там довго й нудно помиратиме, як це багато років роблять африканські країни, «еліта» яких зайнята виробництвом бідності, оскільки її дохід утворюється від західних коштів на «боротьбу з бідністю» та на «реформи».
В будь-якому разі, те, що буде після цього, залежить від того, що буде у нас у голові. І ось для цього й потрібно писати нотатки.