Сьогодні мова в нас піде про одну дуже популярну групу помилок, що спирається на дані етологів, нейрофізіологів, психологів тощо. Тобто тих, хто, вивчаючи тварин, людський мозок або штучно змодельовані ситуації, робить висновки про людину.
Ці висновки завжди однотипні, незалежно від того, на даних якої науки вони засновуються, і саме з цих причин ми й зводимо їх в одну групу. Зводяться вони до того, що люди — рідкісні негідники. І з цієї причини їм не можна без дбайливого начальства (варіант — у них завжди буде начальство, тому що так влаштований наш мозок, або так показав психологічний експеримент, або тому що так живуть бджоли).
Одного часу мені були цікаві ці аргументи, і я навіть почитав трохи Лоренца, якого Хайєк називав своїм другом (Кейнса він, правда, теж називав). Але потім я зрозумів, що всі такі висновки — просто логічні або методологічні помилки. Ви навіть можете не знати предмета науки, від імені якої вони робляться, щоб говорити про те, що вони безглузді.
Власне, у всіх цих випадках ми маємо справу з різновидами однієї й тієї ж помилки. А саме: у всіх цих висновках досліджується людина, вирвана з контексту, а потім висновки поширюються на людину соціальну. Нейрофізіологи, які, вивчаючи реакції мозку на подразники, роблять висновки про соціум і соціальну людину, психологи зі своїми штучними моделями — вони говорять про неіснуючих людей. Основна помилка етологів — це помилка тотожності й подібності, але людину, вирвану з контексту, ми там теж знайдемо — вже як інтелектуальний прийом, за допомогою якого поширюються висновки на «суспільство».
Ось подивіться, які люди негідники: ми провели експеримент — посадили двох людей у клітку, не годували їх, і через місяць один убив іншого й з’їв! Ну так, скажемо ми, ось таким негідником виявляється людина, якщо опиниться в таких умовах. Справа ж у тому, що переважна більшість із нас не опиняється в таких умовах — і в тому числі тому, що «соціум» (звички, шаблони поведінки та реакції інших людей) не дає нам цього зробити.
Якщо ви хочете поширити результати своїх досліджень на суспільство, будь ласка, вивчайте не вирвану з контексту людину, а людину соціальну, що безпосередньо діє в суспільстві. Тільки тоді можна говорити про якусь коректність ваших досліджень. Це все одно, що знайти в лісі мауглі і за його поведінкою робити висновки (у-у-у, як усе запущено!) про людину соціальну й про «суспільство в цілому», на тій підставі, що фізіологічно мауглі — людина.
Людина соціальна — це людина, яка не просто реагує на стимули та подразники, а робить вибір з альтернатив у реалізації своїх планів, що існують у вигляді послідовних кроків, причому не просто «розташованих у часі», а таких, що існують виключно в майбутньому.
Як далеко більшість від розуміння цієї обставини, добре демонструє історія з «експериментом», у якому брав участь Джошуа Белл — відомий скрипаль-віртуоз. Думаю, читач бачив цей експеримент в інтернеті й читав супровідні слізливі пости про те, які люди дурні та ідіоти і куди ж ми всі котимося, ой-ой-ой. Для тих, хто не бачив, скажу: справа відбувається у Вашингтоні, де на станції метро вранці під виглядом вуличного музиканта грає на скрипці знаменитий Джошуа Белл, який увечері дає концерти, квитки на які коштують від 100 доларів. І ось він грає, і… о жах! Люди «байдуже проходять повз»! Цей факт вважається ганьбою, що має свідчити про те, про що він там має свідчити.
Між тим, така поведінка людей абсолютно нормальна й раціональна. Це і є поведінка соціальної людини, яка, на відміну від тварини, не живе інстинктами та реакціями на стимули, а робить вибір з альтернатив і живе в рамках певних планів. Не буду зупинятися на очевидних проколах експерименту — наприклад, скільки людей, що проходять через станцію метро, любить скрипкову музику і скільки з них здатні оцінити майстерність гри (небагато, якщо судити за сумою в 32 долари, які заробив Белл від цього «концерту»). Давайте допустимо, що досить багато людей можуть усе це зробити. Але це зовсім не означає, що, почувши Белла, вони мають встати й слухати, оскільки перебувають перед вибором «спізнитися на роботу» або «послухати скрипача» (ті, хто нікуди не поспішають, можуть зупинитися і послухати — і деякі так і робили). Мало того, деякі з тих, хто пройшов повз (і, можливо, упізнав гравця), увечері підуть на концерт цього скрипача й заплатять по 200 баксів за квиток, і це буде абсолютно раціонально, оскільки їхні дії не існують у вакуумі, в якому їх оцінює повчальний журналіст, а є частиною планів, цілі в яких досягаються послідовно, і кожен крок має власну цінність. Ну й, звичайно, вибір з альтернатив як керівництво до дії ніхто не скасовував. «Спізнитися зараз на роботу» для багатьох коштує дорожче, ніж «200 баксів увечері за квиток». І це нормально.
Психонейрофізіологи, етологи та інші роблять ще одну помилку, коли намагаються представити суспільство як простий набір індивідів. «Ось подивіться», — кажуть вони, — «ось він який гад, з’їв товариша, а адже всього-то місяць у клітці просидів, міг би й потерпіти! І як ви з такими хочете побудувати світле майбутнє, а?» — ніби запитують нас усі ці люди. Але соціум не є простою сукупністю окремих індивідів. Кожен із нас, безумовно, дурний, жадібний і агресивний, мозок наш примітивний, а реакції нічим не відрізняються від реакцій якогось гамадрила. Але «суспільство» якраз і дозволяє впоратися з цим і навіть обернути це на користь. Тварини пристосовуються до середовища, а люди пристосовуються одне до одного. Основним джерелом багатства людини є інші люди. Наша еволюція пішла іншим шляхом: ті, хто використовували природу, залишилися гамадрилами, а ті, хто навчилися співпрацювати з іншими, стали людьми. І от «суспільство», в його індивідуальному вимірі, — це відповідь на питання «як треба себе поводити, щоб використовувати інших людей?». Відповідно, щоб регулярно отримувати від них щось, їх не треба їсти, вбивати й знущатися над ними — як би цього не хотіла наша «тваринна сутність». Еволюція людини — це еволюція не індивідуального, а групового виживання, еволюція практик взаємодії, а не якихось властивостей мозку. Від мозку тут вимагається хіба що бути здатним до навчання, а це, погодьтеся, не так уже й багато.