Дві статті про те, чого точно не можна робити
Однією з ідей, яка постійно лунала на підприємницькому Майдані, була ідея «партії підприємців». Думка досить проста: раз інтереси дрібного бізнесу ніхто не захищає «у владі», цим користуються погані люди, щоб придушувати цей самий бізнес.
Цілком імовірно, що така партія буде створена. Цілком імовірно, що вона навіть може якийсь час користуватися підтримкою і потрапити до парламенту. Але ось те, що ця партія виявиться здатною «захищати інтереси малого бізнесу», — практично малоймовірно.
Насправді ідея створення «партії підприємців» виникла відразу, як тільки з’явилися підприємці. У наших Палестинах вони завжди були двох видів. Перший — це спритні приватизатори, що використовують колишнє держмайно, зв’язки в державі тощо. Другий тип — це люди, що починали бізнес із нуля, яким, можливо, просто нічого було приватизувати. Що цікаво, ідея партії і взагалі участі в політиці завжди більше приваблювала перших.
Автор цих рядків витратив чималу частину свого життя, займаючись, у тому числі, спробами вмовити підприємців об’єднуватися в політичні структури. Підприємці завжди відповідали, що вони «не хочуть лізти в політику». Тим часом умови ведення бізнесу постійно погіршувалися, а апетити держави зростали. Умови бізнесу «кооператорів» кінця 80-х і нинішнього малого бізнесу не йдуть ні в яке порівняння, але партії за цей час так і не виникло. Чому?
Раніше мені здавалося, що підприємці «не дозріли», не розуміють власних інтересів тощо. Тепер я розумію, що в українських умовах вони діють цілком розумно й раціонально. Політична партія — це останнє, що потрібно нашому підприємцю.
Тут я хочу, щоб мене правильно зрозуміли. Я — за те, щоб ніхто не заважав займатися бізнесом, врешті-решт, тільки бізнес створює національне багатство. Я взагалі проти будь-якого втручання держави, і, нарешті, я за те, щоб бізнес мав інструменти для адекватної відповіді на будь-яке втручання. Моя позиція полягає лише в тому, що я сильно сумніваюся, що партія є таким інструментом. Ця позиція обумовлена кількома причинами.
По-перше, у такої партії немає й не може бути загальної позитивної програми. Що таке партійна програма? Це набір заходів, які має здійснити держава, щоб, на думку партії, всім стало добре. У діяльності великого бізнесу постійно зустрічається державне регулювання — у вигляді податків, тарифів, акцизів, банківських ставок, умов діяльності фондового ринку тощо. Тому для великого бізнесу участь у цих благородних заняттях є критично важливою. Великий бізнес так чи інакше присутній у більшості наших партій. Дрібний бізнес стикається з державою переважно під час сплати податків і перевірок. Загальному позитивному інтересу тут просто ніде виникнути. Якою може бути спільна програма малого бізнесу? Правильно — щоб нас не чіпали. Але це не позитивна, а реактивна програма, вона не здатна об’єднувати на постійній основі.
По-друге, для малого бізнесу особливо актуальний той факт, що корупція має персоніфікований характер. Інакше кажучи, у більшості випадків чиновникам закони не писані. Здавалося б, є сенс боротися за «законодавче врегулювання» діяльності всякого роду паразитів у вигляді «контролюючих органів». Однак практика показує, що ці органи часто ігнорують усілякі нормативні покращення, здобуті в тяжкій боротьбі. Немає сенсу брати участь у діяльності партії, якщо вона не гарантує постійного захисту від нападів чиновників.
По-третє, люди завжди керуються у своєму виборі простою формулою «витрати проти прибутків». Поки чиновники беруть хабарі, простіше «вирішити питання» з ними в індивідуальному порядку, ніж влаштовувати політичні виступи.
По-четверте, за останній час держава прибрала до рук політичні партії. Це зроблено, зокрема, через законодавство про реєстрацію партій. Утримання партії коштує чималих грошей. Процес реєстрації вимагає серйозних зусиль, до того ж він завжди може бути заблокований, якщо Мін’юст отримає відповідну «команду». Є ще один дивний момент: Мін’юст змушує всі партії писати статути під копірку. При цьому за зразок береться ідея «демократичного централізму» та інших досягнень партійного будівництва часів КПРС. Це означає, що якщо підприємці вигадають форму організації, відмінну від шаблону, Мін’юст буде вставляти їм палиці в колеса.
По-п’яте, партія — це апарат. Якщо врахувати, що партія дрібного бізнесу може фінансуватися тільки невеликими внесками великої кількості людей, стає зрозуміло, що роль апарату в такій партії значно вища, ніж зазвичай. У результаті, особливо в умовах відсутності чіткої ідеологічної програми, апарат досить швидко захопить владу в такій партії.
По-шосте й у найголовнішому. В Україні державні посади й взагалі «участь у владі» розглядаються як джерело доходу. Автор спостерігав сотні історій переродження благородних опозиціонерів у продажних функціонерів. Однак справа не стільки в тому, що хтось, отримавши посаду, «зрадить ідеалам». Найстрашніше те, що, оскільки бізнес і влада в нашій країні є одним і тим самим, то діяльність саме цих людей, що опинилися при владі, з часом визначатиме діяльність усієї партії. До них підуть вирішувати питання «свої», і через деякий час партія малого бізнесу стане просто ще одним корупційним інструментом. Зауважу, що та сама причина породжує фатальну хворобу українського політикуму — фюрерство. Підприємці чинили абсолютно правильно, коли відмовлялися від опіки будь-якого політика або партії. Створивши свою партію, вони неминуче отримають фюрера й усі пов’язані з його існуванням принадності, яких вони так хотіли уникнути.
Підприємницький Майдан показав, що найефективнішим способом є самоорганізоване стихійне тиснення на державу. При цьому в акції має бути тільки одна, чітко сформульована мета. Як тільки починається «відставка Януковича, закриття офшорів і референдум», справа закінчується поразкою.