Отже, результати виборів уже добре відомі: за попередніми підрахунками, «Регіони» отримують більшість, а опозиція залишається в меншості. Якщо до «регіонів» додати комуністів, які традиційно їх підтримують, то, очевидно, з окремих питань можлива навіть конституційна більшість.
Що нового?
У новому парламенті ми побачимо, так би мовити, офіційних представників двох «нових» партій — «Удару» Віталія Кличка та «Свободи». Правда, назвати їх «новими обличчями» чомусь не повертається язик. У «Удару» відсутня якась ідеологія, скоріше, ідеї за них додумували виборці. Перспективи самої цієї партії спостерігачі одностайно вважають вельми сумнівними і вважають, що цілком імовірно, що «Удар», зрештою, стане основним (окрім мажоритарних депутатів) джерелом «тушок».
Щодо «Свободи», то знову ж таки, нічого нового вона собою не представляє, націонал-соціалізм — стара, добра ідеологія етнічної ненависті, що добре себе зарекомендувала і, так би мовити, випробувана часом. Плюсом тут, безумовно, є те, що поведінка «Свободи» легко передбачувана, як погана погода в листопаді. Правда, багато хто стверджує, що «свободівці» зовсім не націонал-соціалісти, вони просто балуються. Мовляв, скоро вони почнуть красти як і всі, і заспокояться1. Це, звичайно, обнадіює, але й у цьому випадку слід визнати, що нічого нового «Свобода» в Раду не принесла.
Як це працює?
Для того щоб приблизно уявити, як усе відбуватиметься, згадаймо, що політреформу в нас скасували. Це означає, що жодної необхідності в постійній оформленій більшості не існує. Авторам того чи іншого законопроекту потрібна більшість під конкретний закон, така ж більшість потрібна й для затвердження призначень тощо. Втім, ПР, яка виступає своєрідним передавальним механізмом між політико-економічними групами та державою, напевно оформить якусь фракцію. «Донецькі» люблять ходити строєм, їм потрібна чітко оформлена організація, а їхнім лобістам — ознака гарантії того, що «узгоджені» ініціативи будуть автоматично проголосовані в Раді.
Наявність мажоритарників, яких, як відомо, значно легше контролювати, ніж партійних депутатів, створює додаткові ступені свободи для виконавчої влади. Фракція ПР може формально не підтримувати деякі «непопулярні» законопроекти, які, тим не менш, будуть ухвалені більшістю, складеною під конкретне голосування, з мажоритарників та окремих депутатів-«офіційних» регіоналів. Скоріш за все, ми знову зіткнемося з феноменом «директора парламенту», яким свого часу був Олександр Волков. У функції цієї людини входитиме саме організація ситуаційних голосувань, забезпечення підкупу, шантажу та всіх пов’язаних із цим процедур і технічних деталей2.
Доля опозиції
Якщо з «регіонами», які отримали машину для голосування, все зрозуміло, то з опозицією — все навпаки.
Як це зазвичай буває, поведінка після одних виборів диктується перспективами наступних. У нашому випадку — виборів президентських.
Технологи ПР давно тягнуть Тягнибока на роль кандидата у президенти, в якого Янукович зможе виграти в другому турі. Загалом, ПР і «Свобода» існують у взаємовигідному симбіозі, вони потрібні одне одному, щоб лякати своїх виборців. Зрозуміло, що будь-яка інша фігура, опинившись у другому турі, виграє вибори в непопулярного президента. Однак зараз інтрига складається таким чином, що єдиним лідером опозиції, здатним не викликати відторгнення, є Кличко, який отримав свої відсотки виключно за «гарні очі».
І тут виникає відразу цілий клубок проблем. Опозиції слід було б об’єднатися, щоб показати своїм виборцям, що її головна мета — боротьба з ПР. Таке об’єднання вимагає лідера. Лідер автоматично розглядатиметься виборцями як кандидат на посаду президента у 2015 році. Зараз лідером може стати Кличко. Однак він має дві великі проблеми. Перша — власна фракція, яка, очевидно, почне розбігатися по кущах. Лідер, який не може втримати фракцію, — поганий лідер. Друга проблема Кличка — ідеології власної він не має, тому використовує риторику найдоступнішу і найпримітивнішу, тобто «патріотизму». Однак на цьому полі йому ніколи не переграти того ж Тягнибока.
Єдиним розумним рішенням було б позбутися Тягнибока, відправивши його дружити з комуністами, і оголосити опозицією «Удар» та «Батьківщину». Однак навряд чи такий варіант реалізуємо практично.
Загалом, головне шоу очікує нас саме в таборі опозиції, а головним героєм поки що здається Віталій Кличко. Якщо йому вдасться розібратися в політиці, яка все-таки трохи відрізняється від боксу, ми, можливо, побачимо багато цікавого. Принаймні, виклики, які стоять перед цією людиною, вельми непрості.
Найімовірнішим здається сценарій, коли будуть вжиті формальні спроби об’єднання опозиції. Якщо така спроба вдасться і проблема лідера буде вирішена, то об’єднання розвалиться ближче до президентських виборів. Правда, за умови що Рада доживе до цих виборів, що вельми сумнівно3. Якщо проблему лідера вирішити не вдасться, то об’єднання опозиції виявиться неможливим.
Перебіг хвороби
Незважаючи на те, що «регіони» зараз здаються повними переможцями, це аж ніяк не означає, що справа йде саме так. Звісно, ПР спробує витиснути максимум із ситуації, що склалася. Наприклад, розмитість більшості та здатність залучати «незалежних» мажоритарників для ситуаційних голосувань дозволить ПР посягнути на святая святих українського «громадянського договору» — так званий «соцпакет» у вигляді різного роду пільг і привілеїв для «простого народу». Злі реформатори з Кабміну проштовхуватимуть «антинародні» закони за одностайного обурення опозиції та… Партії регіонів.
Однак ідеологи та технологи ПР ніколи не розуміли і, схоже, ніколи не зрозуміють, що порушення «громадянського договору» означає втрату легітимності. Тобто люди просто перестають рахуватися з державою, і вона зникає, як це було з СРСР. І ось у такій ситуації «напівмажоритарний» парламент — це найгірше, що можна придумати. Мажоритарники, яких сьогодні ПР сприймає як легку здобич і простий об’єкт для маніпуляцій, за найменших ознак системних неполадок розбігатимуться хто куди. У результаті в парламенті можуть утворюватися найнесподіваніші коаліції і ухвалюватися найнесподіваніші рішення. Нагадаю, що наша декларація про незалежність була ухвалена в мажоритарному парламенті з комуністичною більшістю4.
Оскільки ймовірність різного роду неприємностей у найближчому майбутньому велика і держава робить усе, що від неї залежить, щоб неприємності були ще більшими, то несподіванки цілком можуть супроводжувати каденцію майбутньої Ради, аж до дострокових виборів.
Що це означає для нас
Коли люди голосують за якусь партію на тій підставі, що вона позиціонує себе «проти» влади, завжди слід з’ясовувати, які саме дії влади маються на увазі. Коли починаєш це з’ясовувати, виявляється, що в більшості випадків дії влади і тих, хто нібито проти неї, збігаються. Звісно, опозиція прагне «захистити народ» і завжди виступатиме проти ініціатив влади. Однак регулярна шкода від держави трапляється відтого, що воно використовує певні методи, а не відтого, щодо кого саме ці методи застосовуються. Боротьба ж між опозицією та владою відбувається виключно щодо визначення жертв (або бенефіціарів) тієї чи іншої політики. Скажімо, влада постановила розстріляти всіх рудих, а опозиція героїчно боронить від розстрілу брюнетів. Шкоду ж суспільству завдають самі розстріли як такі, саме «право» влади розстрілювати кого завгодно.
Нижче наведено таблицю деяких ключових, на думку автора, позицій. Щодо «Удару» слід було б написати з усіх позицій «невідомо», у даному випадку довелося робити висновки на підставі програми, що, звичайно ж, вельми ненадійно. Щодо «Свободи» існує практика цієї партії, а також практика націонал-соціалістів усього світу.
ПР Батьківщина Комуністи Свобода Удар
Недоторканність власності проти проти проти проти за Недоторканність особистості проти проти проти проти невідомо Націоналізація (як метод) за за за за невідомо Реприватизація (як метод) за за за за невідомо Протекціонізм за за за за невідомо Свобода підприємництва проти проти проти проти за «Підтримка стратегічних галузей» за за за за невідомо Пільги та привілеї, як метод за за за за за Ситуаційне економічне регулювання, як метод за за за за за «Дружба з Росією» за проти за проти невідомо «Дружба із Заходом» за за проти проти за Контроль освіти (єдино правильна історія тощо) за за за за за
Зрозуміло, що ця таблиця вельми умовна, але так чи інакше, за винятком суто ритуальних, на думку автора, питань зовнішньої політики, ми бачимо збіг підходів більшості партій.