Автор — не прихильник класових теорій, навіть якщо їхні автори — не Маркс. Не прихильник тому, що вони, як правило, лише плутають. Ризикну припустити, що якщо вже й говорити про класи, то це поняття функціональне, а не статичне. Тобто, клас — це велика група людей, які в певних умовах відіграють певну соціальну роль. У нашому випадку ця роль має ще й політико-економічні межі. Якщо умови зміняться, то відімруть і функції — як це сталося з радянським пролетаріатом.
Середній клас — визначення західної політології. Тобто він існує в тих конкретних політичних, економічних і правових умовах, у яких перебуває сьогодні Захід. Середній клас там, як відомо, — це високооплачувані фахівці та дрібні й середні власники. Таке становище дає цим людям незалежність як від бідності, так і від багатства, але водночас наділяє їх відповідальністю за підтримання в порядку інститутів, що забезпечують їхнє становище. У разі Заходу — інститутів «демократії та правової держави». Для цього в них є час, бажання й можливості, що забезпечуються їхнім матеріальним становищем. Якщо ситуація зміниться (а вона, здається, змінюється й без жодних криз), то можуть змінитися й функції цієї групи людей, або вона взагалі перестане існувати як група.
Марксисти теж визнавали наявність певної проміжної групи, яка для них не була такою революційною, як пролетаріат, і водночас не була панівною, як буржуазія. Називалася ця справа «дрібною буржуазією», і всі ми пам’ятаємо, що ставилися до цієї публіки не дуже добре.
Нарешті, країна переможного марксизму — СРСР — з гіркотою визнавала в себе наявність «прошарку», правда, тепер уже не між пролетаріатом і буржуазією, а між пролетаріатом та «трудовим селянством». Називалася цей «прошарок» інтелігенцією і, по суті, він і був середнім класом — достатньо матеріально забезпеченим і з вільним часом для кухонних дискусій.