Але, звичайно, головна причина зростання безробіття — держава. Подумайте самі: який сенс, окрім суто фіскального, має податок? Наприклад, податок на ресурси типу води? Правильно — обмежити споживання, штучно зробити ресурс дорожчим. А тепер подумайте: який сенс має оподаткування фонду заробітної плати? Те саме. Держава оподатковує працю. Отже, вона хоче, щоб ми не працювали.
Ще є «мінімальна заробітна плата». Це коли держава думає, що її закони вищі за закони природи. Держава каже підприємцю: «Плати за цю працю 10 доларів на годину!» Але підприємець знає, що ця праця не коштує 10 доларів на годину. В результаті той, хто був би готовий працювати і за 9 доларів, усе одно не працює, бо підприємця покарають. Але робота робиться — її за 9 доларів робить нелегальний мігрант. Або робота не робиться, і підприємець продає менше користі, ніж міг би. «Мінімальна заробітна плата» — пряма причина безробіття. Коли у 1933 році в США почали запроваджувати певні подоби мінімальних заробітних плат, за бортом опинилося до 500 000 осіб. В основному це були молоді чорношкірі хлопці.
Можна ще згадати «підтримку стратегічних галузей». Що це таке? Це коли держава платить підприємствам за те, що вони не приносять користі (адже якщо їхню продукцію й так купують, то підтримувати їх немає сенсу, так?). Знову ж таки, майже завжди справа закінчується крахом. Гроші в бюджеті закінчилися, або на виборах перемогла не та партія — і ось уже ціла галузь на вулиці, зла і голодна. Якби «підтримки» не було, відбувався б поступовий природний процес реструктуризації. А так — отримуйте революційний пролетаріат.
Ну і, звичайно ж, допомоги з безробіття. Тобто держава каже: «Я плачу вам за те, що ви не працюєте, тобто знову ж таки не приносите користі іншим людям». Адже бути безробітним — це не просто валятися на дивані. Це ходити на безглузді курси, співбесіди тощо. Бути безробітним — це важка і виснажлива праця, що існує для того, щоб у безробітного не утворився надлишок вільного часу і він раптом ненароком не приніс би комусь користі.