Свідки бюджету зазвичай пояснюють складність податкової системи тим, що «інакше не можна» та «інакше люди не платитимуть». Коли їх запитуєш, за що, власне, платити, на перше місце зазвичай ставиться оборона. Мовляв, як же без цього, ви ж бачите, що коїться. В принципі, найбільш просунуті можуть навіть погодитися, що всі інші витрати, включаючи пенсії, «соціалку» і лікарів-учителів, не потрібні та легко переносяться з втомлених державних плечей на нахабного і розжирілого на прихованих від держави харчах платника податків. Але це, кажуть вони, нічого не змінює — все одно витрати такі, що потрібна ось така величезна і ракоподібна податкова система.
Ок. Дивимось у бюджетик минулого року. Там ми бачимо наші «необхідні» витрати у формі 34 мільярдів на чиновників і 28 мільярдів на збройні сили. Давайте будемо вважати, що нічого тут скорочувати не треба, а витрати на армію навіть збільшимо вдвічі, тобто вийде 56 мільярдів. Разом 90 мільярдів держвитрат. Припустимо, населення в нас 40 мільйонів, з них 6 мільйонів — діти до 14 років, плюс інваліди та інші зі справками, нехай всього мінус 10 мільйонів, залишається 30 мільйонів при 90 мільярдах витрат. Разом виходить, що у разі подушного податку сума з носа на рік становитиме аж цілих 3000 гривень. Нехай хтось мені розповість, що це дуже багато.
Припустимо навіть, що до переліку необхідних витрат потрібно додати ментів та інших прокурорів. Ок. Візьмемо навіть, що нічого там скорочувати не треба, і додаймо до цього всього 48 мільярдів. Все одно на нахабне податкове рило тепер припадає близько 5000 гривень. На рік.
Тобто якби питання дійсно стояло так, як його ставлять етатисти (податки існують для держвитрат), воно б не становило жодної проблеми. Беремо необхідні витрати, ділимо на кількість нахабних рил платників податків — і отримуємо суму подушного податку. Суму, яка, як бачимо, цілком під силу для звичайного домогосподарства.
Звідки ж тоді це податкове пекло, оподаткування підприємств, непрямі податки, ПДВ, від якого не сховатися, не втекти? Звідки всі ці узаконені платежі за «послуги», за які вже заплачено у вигляді податку? Звідки це регулювання, яке кожну копійку, що пройшла повз бюджет, вважає злочином? Та від того це все (і не лише в неньці, а й у всьому світі), що насправді не податки існують для держвитрат, а держвитрати існують для податків. Тобто зростання податків (і доходів государіних та около государіних людей) є метою, а зростання державних витрат — засобом досягнення цієї мети.
Допоки ми цього не зрозуміємо, про жодні реформи не може йти мова.