В одному з оповідань Борхеса обговорюється мова, яка складається з самих лише дієслів. Світ істоти, яка використовує таку мову, радикально відрізнявся б від світу людини, навіть якби така істота жила на Землі, — тому що мова це свого роду метатеорія. Вона встановлює первинну класифікацію явищ і зв’язки між ними та слугує основою всіх наступних теорій. Нам навряд чи вдалося б до кінця зрозуміти істоту, в мові якої є лише дієслова, оскільки наша мова влаштована інакше і, відповідно, ми бачимо зовсім інший світ.
Усе це, здавалося б, абстрактне вступ потрібен для того, щоб сказати: ми створюємо картину світу за допомогою мови, і той, хто може маніпулювати мовою, може суттєво спотворити уявлення про реальність у великої кількості людей. Це, в загальному, добре відомі речі. Причому не обов’язково це має бути щось драматичне на кшталт орвелівської «новомови». Ми зовсім недавно на власному досвіді зіткнулися з явищем такого самого роду.
Думаю, всі пам’ятають той дивний момент, коли Майдан — після перших побиттів і спроб розгону — спробував сформулювати позицію «за». Тобто здавалося б, зрозуміло, проти чого виступали люди на Майдані, але чим далі, тим більше чулися вимоги «програми» й тому подібне. Були докладені величезні зусилля: кожен, хто вважав себе здатним, писав програми, величезна кількість людей брала участь у численних групах, і ще більша палко обговорювала все це в інтернеті та наживо. У результаті вийшов повний пшик. Щоразу виходило чергове «покращити, поглибити і розширити» — тобто залишити все як є, тільки «найняти професіоналів», «управлінців-менеджерів» або «патріотів, що вболівають за Україну». З’ясувалося навіть, що й Янукович — цілком собі легітимненький президентик, і, в загальному, немає жодних підстав для дострокових виборів, не кажучи вже про імпічмент. Це був дуже великий конфуз, голосне «упс…», недвозначно пролунале над усією Україною. Публіку охопила певна розгубленість, від якої її врятував перехід конфлікту в озброєну стадію.
Що ж сталося і яке значення має для нас цей досвід? Ось що сталося. Політична мова, на якій віщають ЗМІ, експерти, політики й інша публіка такого роду, і на якій пишуться політичні програми, виявилася зовсім непридатною для опису реальності. Політична теорія, створена за допомогою цієї мови, передбачає, що політика лише відображає «соціальні процеси», є способом життя соціуму. Але коли цей соціум — величезна кількість людей, прямо зацікавлених у результаті — прийшов у рух і спробував безпосередньо висловити себе цією мовою, нічого не вийшло. Повторю: програми писали не ті й не лише ті, хто слухав промови зі сцени й «голосував» на нескінченних «віче». Це був грандіозний експеримент, у якому брала участь величезна кількість народу. З абсолютно нульовим результатом. Розрив між «буттянням» і «метанням» програм та шаленістю людей, які пішли, зрештою, під кулі, більш ніж очевидний. Не можуть люди йти під кулі заради «конституційної реформи» або «більшої прозорості державних закупівель».
Усе це означає, що ми намагалися за допомогою мови, в якій є лише дієслова, пояснити людський світ, який описується складнішою мовою. Політична мова продемонструвала свою повну непридатність до опису реальності. І, отже, політика не є одним із способів «життя соціуму». Навпаки, вся ця історія яскраво свідчить про те, що політика є способом маніпуляції соціумом, у тому числі й за допомогою специфічної мови. Політична мова пояснює людині світ із точки зору держави. Це метатеорія, у якій «зашиті» явища та зв’язки між ними таким чином, яким їх хоче бачити держава. Якщо постійно це мати на увазі, цю мову можна зрозуміти. Але от створити на ній щось адекватне для людського життя навряд чи вдасться.