Хітами останніх двох тижнів є, мабуть, два міркування: про те, що ветерани АТО повернуться додому і всім покажуть (торжество сил добра) і про те, що восени нас чекає соціальний вибух (торжество сил зла). Звісно, можливі варіанти — наприклад, багато хто вважає, що ветерани АТО теж візьмуть участь у соціальному вибуху на боці сил зла, тому що… тому.
Як мені здається, ці міркування досить далекі від реальності. Саме по собі повернення ветеранів додому не викликає революції, навіть якщо вдома щось не так. Навскидку згадуються хіба що декабристи, та й то — вражаюча молодь, яка надивилася європейських чудес. Що надивляться учасники АТО в Луганську і Донецьку — ми чудово знаємо. «Афганці», притому що їх розкручували з усіх сил у пізньому СРСР і ранньому постсовку, так і не стали скільки-небудь значущим політичним фактором. Так, були учасниками різноманітних акцій, але не їхніми авторами, і не їхнім мотором.
Ветеран хоче, перш за все, повернутися до мирного життя. А проблема «він же більше нічого не вміє робити, крім як воювати» стосується не ветеранів, яких, грубо кажучи, відірвали від верстата і відправили на фронт, — вона стосується професійних військових, офіцерів, які відслуживши свої 25 років виходять у 45 на пенсію, не знають куди себе подіти і вмирають від туги. Це зовсім інша історія. А звичайний боєць повернеться до свого верстата, дружини і дітей, і йому завжди буде чим зайнятися. Єдине, що ми точно отримаємо разом із ветеранами — це зростання числа українців із покращеними бойовими навичками. Але саме по собі це не причина для революцій.
З «соціальним вибухом» ще цікавіше. Неліниві можуть пройти в бібліотеку і почитати підшивки газет початку 1990-х — в інтернеті цих перлин немає. Так от, там кожен другий заголовок — про соціальний вибух. Неодмінно. Вже завтра. А між тим, ніякого вибуху не було. Українці тихенько крали, що погане лежало, вирощували продукти харчування на «фазендах» (дачні ділянки, якщо хто не пам’ятає) і намагалися продати один одному залізничні склади з КАМАЗами і «вертушками» нафти і бензину (чомусь менше не виходило). Бушувати вони точно не збиралися, незважаючи на невпинні заклинання ЗМІ і політиків.
Як тоді, так і зараз ідея «соціального вибуху» обґрунтовується поганими макроекономічними показниками. Тобто вважається, що якщо вони погані, то народ неодмінно збунтується. Але ми-то з вами, читачу, добре знаємо, що до реального життя ці самі показники не мають відношення. Ніхто не вийде на Майдан через те, що в державній казні закінчилися гроші. І навіть якщо — упаси Боже — волатильність бічного тренду (тм) скоротиться на 10%, серце українця здригнеться, але він залишиться вдома.
Інша річ, що погані показники дають різним політикам гарний привід для інсценувань. Можна нагнати людей на пікети-демонстрації з криками, а то й з мордобоєм, а експерти по телебаченню пояснюватимуть: «Чого ж ви, мовляв, ще хочете? З такою волатильністю? Звісно, народ збунтується!» Але в нас де причини, а де наслідки? Усе це не має відношення до реальності.
Та й сам цей «соціальний вибух» називається неправильно. Правильно — «державний» вибух. Це коли публіка приходить і починає висловлювати невдоволення державі мирним або немирним чином. Так от, буває це лише при втраті легітимності — коли державою порушується звичайне право у вигляді неписаних правил і очікувань. Якщо хочете зрозуміти, чи буде соціальний вибух, просто подивіться на себе і своїх друзів і подумайте: чи вірите ви в непорушність волатильності бічного тренду (тм)? Чи здатні пережити його рокові коливання? Чи здатні вони вивести вас на вулицю? Давайте спростимо і загостримо: чи здатні холодні батареї взимку відправити вас гуртом валяти Порошенка, а не начальника ЖЕГу? Чомусь мені здається, що ні. Не здатні.
Ну, а якщо й далі продовжуватиметься грабіж і приниження українців державою? А ось тут треба подумати, правда. І ветерани, до речі, знадобляться.