Колись давно автор цих рядків брав участь в одній виборчій кампанії як кандидат у депутати. Тоді були дуже модні «російські політтехнологи», і наш «олігарх», що фінансував усю цю справу, завіз і нам кількох. Водночас сталася прем’єра художнього фільму «Володар кілець». І ось вирушили ми на цю прем’єру — майбутні депутати і політтехнологи. Після того, як прем’єра закінчилася, публіка вийшла на вулицю, і один із політтехнологів раптом почав тримати промову. Сенс її зводився до того, як Захід спритно вибудовує свою пропаганду (це були «ліберальні» політтехнологи), щоб безкарно досягати своїх цілей. Зрозуміло, що мене трохи здивувала така рецензія на фільм, але також здивувала реакція соратників по партії. Вона була приблизно такою: «Тю… Ну і що?» Вони уважно все це послухали, покивали для пристойності і розійшлися по своїх справах.
Цікаво, що незадовго до того мені потрапила книжка деякого Перумова про те, що Саурон був хороший, а ельфи — погані. Товариш Перумов переконував у цьому читача протягом цілих трьох томів. Мені вистачило двох, щоб перестати читати, оскільки мене постійно мучило все те ж питання — «ну і що». Я зовсім не міг зрозуміти мотивації людини, яка досить непогано складає букви в слова, — навіщо вона займається цією нісенітницею. Придумай собі свій світ і знущайся в ньому, як хочеш. Ти талановитий, у тебе все вийде, заробиш купу бабла. Навіщо оце глумління над Толкіном? Причому по тексту ж видно, що автор сам хоче довести собі й читачеві, що «насправді» вигадана історія (!) вигаданого світу (!) була не такою, а ельфи злі і Саурона підставили.
Потім пішли «попаданці», які перетворилися на цілий жанр (цього я вже не читав, тільки чув), і десь у той самий час росіян на форумах стало досить легко відрізняти від українців. Тестом були, наприклад, американці, фільми з гарним кінцем або фільми про героїв, що рятують світ. За моїми спостереженнями, російські інтернет-користувачі набагато частіше впадали в істерію, коли їм показували фотографію Бетмена, ніж українці. Хочеш дізнатися, хто перед тобою, — покажи йому Бетмена. Або Капітана Америку. Реакція «тю, ну і що?» видавала українця, істерія — росіянина.
Для мене це було цікавим явищем, і, оскільки я не мав спеціальної гуманітарної освіти, ідея морального релятивізму (відносності добра і зла) була мені ще незнайома. Товариші з Росії послужили причиною мого знайомства з цією дивовижною концепцією. І можу сказати, що на мою думку, цей самий моральний релятивізм — основа того, що відоме нам тепер як ідеологія «російського світу». Світи, як от толкінівський, у якому є яскраво виражене добро і зло, призводять морального релятивіста до стану паніки та агресії. Він буде спінено від рота доводити, що «насправді все було не так!», що добре — це зло, а хороше — це погане. Він ненавидить «піндосів» саме тому, що американська культура не церемониться з цими питаннями, для неї зло має бути покаране. Російськомірець буде любити і берегти зло, тому що «насправді» — це добро, тільки зрозуміло це йому одному.
Можна було б сказати, що це такий спосіб психологічного захисту — називати біле чорним, адже інакше доведеться визнати, що ти живеш як раб у досить невільній країні. Але цікаво тут те, що ці явища почалися давно, і, наскільки я можу судити про новітню історію Росії, наприкінці дев’яностих вона ще не зовсім перебувала у стані маразму, принаймні нинішні заборони мереживних трусиків і пошуки порнографії на грошових купюрах тоді виглядали б ідиотизмом. Тобто причини і наслідки, мабуть, такові, що ми можемо говорити про те, що Путін є все ж таки відображенням уявлень російського народу про оточуючу його дійсність, а не якийсь там особливий гнобитель.
І тут є ще один важливий момент, про який я хочу сказати. Добро і зло проявляється у вчинку, у виборі людини. Цей вчинив добре, а ось цей — погано, а той, хто раніше вчинив добре, тепер учинив погано. Не буває імманентного добра і зла. Так от, важливий момент полягає в тому, що якщо ви моральний релятивіст, то вам потрібно щоразу вигадувати якісь схеми, щоб пояснити собі й іншим, що «насправді все було не так». Схеми ці бувають складні і розгалужені — потрібно три томи, щоб розповісти, як ельфи підставили Саурона. Згодом самі ці схеми починають диктувати картину реальності, і, думаю, що не помилюся, якщо скажу, що моральний релятивізм завжди на практиці призводить до виправдання і утвердження зла.
Простий приклад. Українці скидають Саурона, вибачте, Януковича. Що ми регулярно чули з Росії? «Та ти що робиш, ти що! Насправді Саурон добрий!». Далі зазвичай йшли довгі пояснення того, чому він добрий, і що це все піндоси влаштували.
Це два абсолютно різних відношення до реальності. Для українця неважливо, в яку схему записали Саурона, вважається він «добрим» чи злим, — важливо, як Саурон чинить. Якщо він чинить як Саурон, тобто погано, то й реакція буде відповідною, без жодного багатошарового рефлексування. Для російськомірця ж важлива його схема, у якій усе розписано, і за якою він звіряє те, що відбувається у його житті.
І останнє. Мені скажуть, що оцінка хорошого і поганого неможлива без критеріїв, і що це теж «схема». Якоюсь мірою, це так. З іншого боку, боротьба за свою картину світу притаманна будь-якій людині, і це теж правда. Усе питання в тому, на основі чого будуються критерії оцінки. «Схема» здорової людини дуже проста: «а якби так учинили зі мною?». Схема нездорової — складна, багатошарова, і в ній майже завжди є вищі інтереси, які скасовують принцип «а якби так учинили зі мною». У цьому вся різниця. І, судячи з наслідків, це найсуттєвіша різниця.