У цій колонці хочу поділитися з читачем цікавим спостереженням щодо того, як виникають соціальні концепти, які здаються нам очевидними. Ось, приміром, ідея «справедливості». З нею тісно пов’язана ідея злочину як порушення цього принципу, і покарання як його відновлення. Саме так ці явища розуміються в сучасному праві. Злочин у ньому є фактично деперсоніфікованим діянням: є злочинець, абстрактна справедливість і держава як агент цієї справедливості, яка за допомогою суду та каральної системи виявляє злочинця і відновлює справедливість через його покарання.
Між тим, у реальному житті злочин є діянням, спрямованим проти жертви, а не проти якоїсь абстрактно розумілої справедливості. Справжня справедливість полягає в компенсації злочинцем шкоди, заподіяної жертві, а не в його покаранні. Звідки взялося це явне протиріччя? Чи є абстрактна справедливість та ідея її «відновлення» плодом еволюції права, а отже, фактично єдино можливим способом його існування?
Скоріш за все, більшою мірою тут ми маємо справу з історичним явищем, ніж із результатом еволюції. Еволюція, звичайно, має місце, але це досить специфічна еволюція, про що ми скажемо нижче.
Як вважають деякі історики права, концепція справедливості має чітко виражені релігійні корені. Зокрема, йдеться про святого Ансельма, який у книжці «Чому Бог став людиною» намагається пояснити, чому Богу знадобився такий дивний спосіб спокути первородного гріха, як розп’яття Ісуса. Тобто чому він не міг просто пробачити людям гріх? Ідея Ансельма полягає в тому, що Бог був змушений вдатися до посередництва боголюдини, оскільки потрапив у певне утруднення. З одного боку, він створив людину для вічного блаженства. Тому покарати її належним чином безпосередньо він не може. З іншого боку, людина завдала образи Богу, але не здатна спокутувати злочин. Повстання людини порушило задум Божий, вселенський закон, ту саму абстрактну справедливість, згідно з якою людина створена для вічного блаженства. Тому для відновлення справедливості Бог вдається до жертви боголюдини Ісуса, чим і спокутується первородний гріх. Ось така схема.
На відміну від нашого часу, середньовічна церква (йдеться про XI століття) була ледь не єдиним інститутом, який займався наукою, юриспруденцією, просвітництвом і благодійністю. Приблизно тоді було заново відкрито римське право у вигляді кодексу Юстиніана і оформлено право канонічне у вигляді «декрету Граціана». Знову ж таки, на відміну від нашого часу, канонічне право стосувалося не лише справ церкви, а й регулювало цілком світські справи, включно з кримінальними. Більш того, це право після декрету Граціана містило значну частину римського права.
Поза канонічним правом панував звичай. У цьому звичайному праві германських племен, що населяли більшу частину Західної Європи, злочини тлумачилися як треба, тобто як злочини проти жертви. Однак, у всьому іншому справи йшли не дуже добре. Замість збору доказів застосовувалися випробування вогнем, водою або поєдинком. Поняття «намірів» теж не існувало тощо. На цьому тлі римське право, що використовувалося церквою, виглядало набагато прогресивніше, оскільки в ньому існували чіткі процедури, що дозволяли ухвалити досить незалежне та об’єктивне рішення про провину або невинність підозрюваного. Тому згодом «варварське» світське право було витіснено «новим римським» правом. Але частиною цього права вже була ідея про «відновлення справедливості». Згодом ця ідея разом із римським правом перейшла в світське законодавство. Через якийсь час держава усвідомила, що концепція «відновлення справедливості» надає їй набагато більше влади, ніж ідея злочину проти жертви. Держава поступово привласнила собі право «відновлення справедливості», тобто фактично стала на місце Бога. Зауважу, що нічого протиприродного в цьому немає. У концепції Ансельма Бог фактично виступає власником людини і, як будь-який власник, визначає правила розпорядження. Держава теж фактично є нашим власником. Тому вона визначає, що є злочином (порушенням правил експлуатації) проти неї, і карає за це.
Історія з ідеями святого Ансельма може поповнити колекцію прикладів того, як держава працює на своєрідному ринку. Про принцип Ансельма неможливо сказати, що він був свідомо впроваджений у право з якоюсь злою метою. Скоріш за все, можна сказати, що він «був узятий на озброєння», «пристосований» і таке інше, причому ті, хто пристосовував і брав на озброєння, не здогадувалися і не могли здогадатися про наслідки, які чітко проявилися лише через кілька сотень років. Більше того, найімовірніше, цими людьми рухали найблагородніші цілі — викорінення варварських звичаїв і утвердження законів, заснованих на розумі та справедливості. Тому, коли ви маєте справу з державою, завжди слід пам’ятати: все, що використовує держава, — у тому числі будь-які ідеї та концепції — рано чи пізно, але неминуче буде використано проти вас.