Скрізь, де відбувається обмін, діє закон попиту і пропозиції. Це, в загальних рисах, очевидна закономірність людської діяльності, яку ще давній Ксенофонт сформулював так: «речі, дані нам у надлишку, цінуються менше». Зрозуміло, що «надлишок», так само як і «нестача», є справою суб’єктивною. Коли ці суб’єктивні оцінки опиняються на ринку, формується те, що ми називаємо ціною.
Звісно, тут нікому не потрібно пояснювати, що гроші — це також товар, який купується і продається, і тому його ціна визначається попитом і пропозицією, і нічим іншим. Будь-які схеми, диверсії тощо, будь-які махінації, на кшталт нібито існуючого бажання влади «знецінити борги» тощо, працюють через попит і пропозицію. Тобто, ми можемо впливати на ціну лише в тому разі, якщо маємо можливість впливати на попит або пропозицію.
Ось, приміром, вчора НБУ продавав сам собі долари, і в нього вийшла ціна в 22 гривні за долар. Після цього він закрив торги і, задоволений, пішов відпочивати на кілька днів. Чому так вийшло? Та тому, що НБУ продавав гроші сам собі. Це, звісно, також метод, як-от директивне призначення ціни прямо з кабінету, без жодних торгів чи їхньої імітації, але із законом попиту і пропозиції це нічого вдіяти не вдасться. Люди вперто цінують дорожче те, чого їм бракує. А відтак, замість відкритого ринку починає працювати чорний ринок. Загалом, все це ми вже проходили і в СРСР, і в дев’яностих.
Однак, мова не про чорний ринок, а про те, що буде з гривнею і що це для нас означає. Щоб дізнатися, нам потрібно хоча б побіжним поглядом глянути на попит і пропозицію.
Пропозиція долара. Новий долар потрапляє до нас від експортерів. При цьому експортерів у найширшому сенсі, тобто всіх, хто продає щось за долари — «заробітчани» та «айтішники» теж потрапляють у цю категорію. Зрозуміло, що чим більша пропозиція долара, за інших рівних умов, тим нижча його ціна в гривнях. Що ж у нас на цьому фронті? Ага, обов’язок експортерів продавати частину валютної виручки. Численні обмеження щодо отримання доходу у валюті та зняття грошей у валюті з депозитів для фізичних осіб і підприємств. Тобто ви хочете і можете заробляти в доларах, але тут виникає держава і каже: «Ага, хитренький який! Ми теж хочемо долари. Ми тобі твої долари не віддамо, а дамо тобі гривні за курсом, який ми намалюємо». Що ви робитимете? Не хтось, а саме ви? Правильно. Ось і вони так роблять. Приміром, один із варіантів, що опиняється на порядку денному в такому разі — «таки час валити з цієї країни». Загалом, на шляху зростання пропозиції доларів на ринку держава побудувала ефективні бар’єри.
Пропозиція гривні. А от із цим у нас усе більш ніж гаразд. Зрозуміло, знову ж таки, що за інших рівних умов, чим більше гривні в обігу, тим вища ціна долара у гривні. Ну так, для цього й стараємося. Звісно, жодним офіційним цифрам вірити не можна, але порядок вони можуть ілюструвати. І ось ці самі цифри кажуть, що банківська система виробила минулого року понад 200 мільярдів нових гривень, а за два місяці цього року — вже 70 мільярдів. Тобто курс долара зріс би, навіть якби все було добре. Але ж усе зовсім не добре.
Попит на долар. Зрозуміло, що в умовах нестабільності попит на долар постійно зростає, і чим більша нестабільність, тим вищий цей попит. Звісно, долар — така сама паперова річ, як і гривня, і американський НБУ друкує його в промислових масштабах, але є одне «але» — а саме «розміри економік», у яких працюють долар і гривня. Гривнева економіка мікроскопічна і практично непомітна на тлі доларової, а це означає, що інфляція гривні впливає на нас набагато очевидніше і помітніше, ніж інфляція долара. Тому українець традиційно віддає перевагу долару, і правильно робить. Війна підвищує невизначеність майбутнього для українця, і тому він будь-які гривневі надлишки переводить у долари або товари, і, знову ж таки, правильно робить.
Попит на гривню. Попит на фіатну валюту — цікава тема, і, як кажуть, «ракомозкова». У нашому випадку можна сказати, що він падає. Інфляція і загальна невизначеність змушують публіку позбавлятися гривні. Отже, ось вам «об’єктивна» (звісно, сильно спрощена) картина — попит на долар зростає, пропозиція долара падає, пропозиція гривень зростає, попит на гривню падає. Що буде, коли всі ці обставини зустрінуться? Правильно — зростання курсу долара.
Зауважимо: якщо ми розуміємо, що головною проблемою для «економіки в цілому» є не величина співвідношення між гривнею і доларом, а реалістичність цього співвідношення (грубо кажучи, ситуація, коли в обмінниках завжди є долари на продаж), то в попередньому абзаці є й відповідь на питання «що робити», якщо воно адресоване державі. Держава безсила безпосередньо вплинути на попит на долар і на попит на гривню, тобто вона безсила в боротьбі з невизначеністю майбутнього. Натомість вона може вплинути на пропозицію долара, прибравши ідіотські обмеження, і на пропозицію гривні, переставши її друкувати. Звісно, вона цього не робитиме, бо не для того там сидить, і я написав про це просто для того, щоб нагадати, хто в усьому винен. І, до речі, у суперечці про те, що ж більше «б’є по курсу» — дефіцит бюджету чи Гонтарева зі своїм рефінансом та іншою відкритою і прихованою емісією — переможцями виходять обидві сторони.
На завершення, два слова ще про дві популярні теми, пов’язані з курсом долара: про спекулянтів і про ціни. Спекулянтами є ми всі з вами. Кожен прагне продати дорожче і купити дешевше, і це нормально. Спекулянти працюють із тією самою невизначеністю майбутнього, це їхній хліб. Ось, приміром, переклав хтось депозит із доларів у гривні. Що робила ця людина? Вона спекулювала. Вона вважала, що гривневий депозит буде вигіднішим. Думаю, що в більшості таких випадків майбутнє показало: це припущення було помилковим. Спекулянти не створюють курс долара. Це робота попиту і пропозиції. Спекулянти заробляють (або втрачають) на своїх прогнозах його змін. Звісно, у короткостроковому періоді великі спекуляції можуть сильно вплинути на курс, але вони не в змозі його формувати. Знову ж таки, якщо це вважати хворобою, то лікування добре відоме: більше спекулянтів і менше регулювання.
Тепер про ціни. Девіалуація 1998 року навчила українців, що курс долара не пов’язаний «автоматично» з цінами. Ціни — це попит і пропозиція. Тому панікувати при вигляді стрімкого зростання курсу можна, але не обов’язково. Ціни змінюватимуться, в основному, у бік зростання, але не всі, не відразу і не в однаковій пропорції. У кризу публіка скорочує споживання, попит на багатьох ринках падає, що дозволяє не сильно міняти ціни. Слід пам’ятати також, що конкуренція завжди йде за низьку ціну, тобто ні виробник, ні торговець не зацікавлені у зростанні цін і тому робитимуть усе, щоб ціна не змінилася.