Ця маленька колонка присвячена питанням термінології. Мені здається, дуже неправильно, коли відбувається плутанина у визначенні давно вивчених і описаних явищ. Неправильно, наприклад, називати гопників фашистами. Гопник може стати фашистом, але далеко не кожен гопник — фашист. Навпаки, гопники зазвичай проти фашистів, оскільки фашисти люблять порядок, а гопники — ні. На цій підставі гопники, звісно, можуть називати себе «антифашистами», але називати їх у відповідь «фашистами» — величезна помилка. Гопник стане фашистом, коли «усвідомить себе», перестане пити, курити, займеться спортом і взагалі стане «ідейним» — і битиме перехожих уже на підставі наукових рекомендацій. До цього моменту гопник — просто дрібний кримінальний елемент.
Хочу нагадати, що фашистські та загалом модерністські й псевдоконсервативні рухи першої половини ХХ століття (комуністи, фашисти, націонал-соціалісти) були масовими й народними рухами в повному розумінні слова. Це були рухи протесту. Вони виступали проти корупції, олігархів і плутократів, міжнародного імперіаллізму (термін комуністів і націонал-соціалістів), засилля іноземного капіталу, за права трудящих і здоровий спосіб життя.
Після перемоги ці рухи обуздали злочинність, ліквідували наркоманію та гомосексуалізм, гарантували права трудящих, подолали безробіття. Принаймні, так говорила їхня звітність. Торжествувала законність (Гітлер чесно скасував усі статті конституції, що гарантують громадянські права), олігархи були знищені або прийняті в партію під партійний контроль, промисловість націоналізована або вона перебувала під контролем партійних органів.
І відразу після перемоги ці широкі народні рухи взялися за знищення своїх і чужих громадян у промислових масштабах.
Різанина, яку влаштували більшовики та націонал-більшовики у своїх країнах, що коштувала людству понад сто мільйонів життів, не є результатом «помилок» чи «неправильних теорій». Це сталося не тому, що Ленін був сифілітиком, таємним євреєм і агентом німецької розвідки, а Гітлер, як його намагаються представити ліваки, — некрофілом і латентним педерастом. Це сталося якраз тому, що всі ці люди були чесні, нескорені, вірні ідеалам, щирі у своїх намірах. Вони не шкодували себе (почитайте хоча б про Гітлера) заради світлого майбутнього.
Ця біда спіткала нас і завжди спіткатиме тому, що свої прекрасні ідеали ці люди досягали не у вільний від роботи час, не на власні гроші і не переконанням інших у своїй правоті. Ні, усе це робиться шляхом наказів іншим людям — наказів, забезпечених відібраними в цих самих людей коштами, тобто за рахунок використання держави.
Держава — це машина організованого насильства. Нічого, крім насильства, вона не здатна виробляти. Держава не може, приміром, «виробляти» здоровий спосіб життя. Вона може лише забороняти те, що вважає нездоровим. Для підтримки своїх цілей держава має відібрати кошти в людей, у яких можуть бути інші цілі. Інакше не буває. Тому щирий і нескорений політик, відповідальний за здоровий спосіб життя, здатний досягти лише щирих і нескорених заборон та щирого й нескореного грабунку інших галузей заради гарних показників у своєму відомстві. Тобто: чим амбітніші цілі тих, хто прагне управляти державною машиною, чим вірніші вони ідеалам і чим сильніше горять їхні очі, тим більше жертв вийде в результаті. Партія з програмою «зробити всіх щасливими», за умови що цю програму реалізовуватимуть будь-якою ціною, у разі перемоги неминуче знищить усе людство.
І якщо вже говорити про гопників — шкода від них полягає не в тому, що вони фашисти, а в тому, що вони приводять справжніх фашистів слідом за собою.