Новина про те, що ДАІ буде діяти в рамках «презумпції правоти поліцейського», схвилювала прогресивну і не дуже громадськість. Громадськість обурена — їй не подобається, що «мент завжди правий». Громадськість збирається з цим боротися і обговорює, як це краще обійти. Це все правильно і добре, а ми в цій колонці поговоримо трохи про інше, а саме, про те, що розкриває нам ця історія в бутті держави та права.
Уявімо ситуацію такою, якою вона має бути у вільному суспільстві. Ось приватна дорога, на якій діють правила її власника. За їх дотриманням стежить (або не стежить) деяка приватна ж контора. Звичайно, у разі вимог до водія, представник цієї служби «завжди правий», оскільки він представляє інтереси господаря, а дорога-то його. Сперечатися водію тут особливо нічого — це все одно, що прийшовши до вас додому, хтось почав би сперечатися, скажімо, з вашою забороною палити у вас вдома. Принципово, господар дороги може встановити будь-які правила, аж до обов’язкової їзди на одному колесі. Що обмежує волюнтаризм господаря дороги? Те просте становище, що він заробляє гроші тоді, коли люди їдуть по його дорозі, а не навпаки. Тобто, він розуміє, що правила, які встановлює, мають служити меті його заробітку, а саме — зручності та безпеці водіїв. Сама ця обставина вже сильно змінює взаємини між водіями та приватною поліцією, що стежить за тим, щоб правила власника дотримувалися. Наприклад, «штраф», як міра покарання в цій системі виглядає дивно. Різноманітних лихачів простіше і корисніше для всіх фіксувати і не пускати на дороги.
Але ми дещо відволіктися від теми. Припустимо, все-таки виник конфлікт. Водій на приватній дорозі не згоден з вимогою приватної поліції. Якщо провести аналогію з курінням, — я прийшов до вас додому, почав у вас палити, ви мені заборонили, я почав протестувати, ви мене побили, а я стверджую, що я взагалі не палив. Де в цій історії виникає презумпція невинуватості? Правильно, в суді. До того моменту, поки хтось з нас не піде до суду, ніякої презумпції просто не існує. Вона з’являється тільки як принцип вирішення конфлікту третьою незалежною стороною (суддею) і означає, що відповідач вважається невинуватим до того моменту, поки не буде доведена його провина. Це просто і очевидно: без цього принципу право неможливе, як очевидно і те, що ніхто не піде до суду, який не дотримується цього принципу.
Так виглядає історія з водієм і поліцейським у вільному суспільстві, тобто, там, де немає держави як стороннього впливу, і право існує і діє в неспотвореному вигляді. Думаю, всі помітили очевидну різницю з нашою ситуацією, а саме, те що про презумпцію невинуватості у нас говорять на стадії виникнення конфлікту між водієм і поліцією, а не на стадії суду. Чому це так? Звідки вона там взагалі береться?
Береться вона там тому, що держава постійно намагається постати перед нами в ролі третьої сторони. Згадайте, що ви зазвичай чуєте, коли вам пояснюють користь, необхідність і неминучість держави? Правильно, історію про «третю сторону», яка має вирішувати питання, виносити остаточні вердикти, володіти монополією на примус тощо.
Так ось, історія з поліцейським і водієм — це історія, в якій поліцейський виступає як третя сторона, яка ніби не сама від себе стоїть, а від деяких сферичних у вакуумі «правил дорожнього руху». В ній захована та обставина, що держава є власником дороги і «правила дорожнього руху» теж її. І суди її, і закони. Але поки вона говорить про «презумпцію невинуватості», вона тут ніби ні при чому, а всього лише «третя сторона».
Однак, сама специфіка відносин на дорозі така, що робить розмови про «презумпцію невинуватості» безглуздими. Мент спіймав водія, і далі починається словесний поєдинок, майстерність у якому й визначає переможця конфлікту. Щоб більше цього не було, держава хоче відмовитися в цих питаннях від «презумпції невинуватості», яка там нібито існувала. Широка публіка обурюється, оскільки розуміє, що це повністю розв’яже руки і без того безконтрольній міліції. Але проблема тут у безконтрольності та безальтернативності держави, яке володіє всіма дорогами, всіма правилами і всіма судами. Аваков розповідає нам про те, що «презумпція невинуватості не діє в адміністративному праві», але насправді, в інших місцях вона працює просто через недогляд начальства, або, скоріше, через ту причину, що державі поки що не потрібно її скасовувати. Коли йому буде потрібно, воно легко скасує всякі там презумпції, як це було свого часу в СРСР або в Китаї.
Тому ситуація конкретно в нашій історії така. Держава просто позбавляється від деякого словесного прикриття там, де воно йому заважає. Ми ж маємо звернути тут увагу на те, що в ситуації, коли держава володіє всіма дорогами, всіма правилами, всією поліцією, всіма судами, а в деяких ситуаціях і всіма нами, не можна серйозно говорити про якісь презумпції, право і правосуддя. І, звичайно ж, насамперед, не можна розглядати державу як «третю сторону». На жаль, у нашому житті є тільки «ми» і «вони».