За три місяці свого правління Віктор Янукович встиг провернути чимало справ, що дає привід подумати про те, до чого це все може призвести і чим закінчиться.
Отже, на рахунку у Януковича такі досягнення: зміна конституції та формування більшості з «тушок», як наслідок — швидке формування уряду та призначення «своїх» голів обладміністрацій. Крім того, нова влада продемонструвала неабияку зовнішню політико-економічну активність, встигнувши продовжити термін оренди російської бази у Севастополі, а також «серйозно просунутися» у справі об’єднання нашого «Нафтогазу» з «Газпромом». Сюди ж слід віднести авіабудівельні та уранозаготівельні ідеї нового керівництва.
Які висновки і прогнози можна зробити на підставі цих, так би мовити, даних? Що демонструють нам Янукович та його люди?
Нове
Незважаючи на усталену думку про «донецьких» як про представників усього віджитого і старого, вони демонструють нову для української політики поведінку. Новизна полягає в тому, що «донецькі» не перебувають в опозиції до самих себе. Дотепер українська політична практика полягала в тому, що чиновники «боролися» з якимись вітряками, що називаються «бюрократами», «олігархами» і ще якось. Класичний приклад такої поведінки — це Леонід Кучма, який, будучи президентом країни, постійно обурювався своїми чиновниками і безжально критикував їх, причому виглядало це так, начебто він не має до них стосунку.
Така поведінка настільки звична, що не викликає жодного здивування. Але «донецькі» демонструють іншу поведінку. Вони намагаються представити себе як єдину команду, що отримала владу і має намір скористатися нею в повній мірі.
Є ще один новий показовий момент. Зважаючи на напрямок зрослої активності платних інтернет-коментаторів, відтепер влада вважається сакральною категорією. Побутувала дотепер (правда, скоріше, у неявній формі) думка про те, що всяка влада погана, тепер вважається єретичною. Невідомо, чи вдасться зробити цю точку зору масовою, але зусилля, що докладаються в цьому напрямку, вражають. «Донецькі» намагаються представити справу так, що необмежені повноваження розпоряджатися грошима та часом співгромадян під загрозою застосування сили — це деяка священна і не підлягає обговоренню функція. Ця функція тепер освячує діяльність «донецьких». У них самих немає нічого особливого, вони прості хлопці, як ти і я, але їм «випала місія» — приблизно так виглядає це «месседж».
В цю ж дуду дмуть і спроби списати будь-яку критику та невдоволення «на Юлю». Тобто, якщо вам не подобається влада, значить ви за Тимошенко. Формується така позиція: влада — вона від Бога, нам дано вибирати лише серед юль і яників. Чим займається влада і навіщо взагалі вона потрібна — старанно виноситься за дужки.
З чим ми маємо справу?
Зверніть увагу на характер найяскравіших ініціатив нової влади. Особисто я не можу позбутися відчуття, що ці ініціативи — із програми Кучми 1994 року. Підходи приблизно такі. Потрібно «дружити» з Росією. Потрібно вирішувати проблеми корпорацій (надаючи їм пільги). Чим більша корпорація, тим вона важливіша і потрібніша.
Отже, можна виділити такі особливості політики «донецьких»:
Корпоративізм. Світ бачиться як арена взаємодії корпорацій та їх об’єднань. Держави — це теж корпорації.
Особистості, а не інститути. Типовий приклад — газові угоди. Уся «проблема» з газом легко вирішується усуненням держави від її вирішення і будь-якої участі. Роль держави — правовий захист агентів, що купують газ, не більше того. Однак ми бачимо інший підхід — одні начальники домовляються з іншими начальниками, «щоб був газ».
Мета виправдовує засоби. Типовий приклад — історія з коаліцією тушок.
Ефективність розуміється як формальне усунення «заголовка» проблеми. Наприклад, була проблема з газом, Севастополем та відносинами з Росією. Після підписання відомих угод все залишилося, як було, крім «заголовка».
Узагальнюючи, можна сказати так. «Донецькі» — це Леонід Данилович Кучма, якому раптом спало на думку взяти на себе відповідальність за владу, почати виконувати власну програму та «наводити порядок» так, як він його розуміє.
Мотивація
Перш ніж почати говорити про перспективи нової влади, потрібно два слова сказати про її мотивацію. Думаю, не помилюся, якщо скажу, що основним стимулом є стабільність. Стабільність — це гарантії доходів членів правлячої групи та гарантії привілеїв її бізнесу. Наслідком із вимоги стабільності є ідея порядку. Від «безладу», який на загальну думку уразив нашу країну, страждають усі без винятку. Порядок — це керованість чиновників. При «порядку» чиновники роблять те, що повинні робити, ідеально координуючи свої зусилля і не доставляючи нікому клопоту.
Какистократія
Для того, щоб принаймні приблизно спрогнозувати майбутнє, потрібно політичну доктрину «донецьких» накласти на реально існуючу соціальну систему.
Цю систему можна охарактеризувати містким і дзвінким грецьким словом «какистократія». За аналогією з аристократією, тобто владою найкращих, какистократія — це влада найгірших. Какистократія — це соціальна система, що породжується практикою українців. Оскільки кожен українець вважає всіх інших українців негідниками, з якими «по-іншому не можна», то в результаті він і отримує те, що хоче — політико-економічна влада складається з найгірших українців, ретельно відібраних у результаті щоденної селекції. Тут важливо розуміти, що реальні соціальні системи є продуктом повсякденних дій багатьох людей, а не їхніх цілей, задумів або, тим більше, декларацій. Тобто, какистократи — люди, які розташовані на «вершині» нашого суспільства — є продуктом нашої регулярної діяльності, тих критеріїв, якими ми керуємося, коли робимо простий повсякденний вибір.
Для нашої теми найважливішою рисою української какистократії є пріоритетна роль статусу як джерела можливостей. Українська мрія полягає в тому, щоб стати начальником. Начальник — це людина, поле можливостей якої залежить від її статусу. Зрозуміло, що одним із джерел статусу є державна посада. Так звана «корупція» — невідворотній наслідок такого становища справ.
Тепер легко побачити, що команда Януковича у нинішньому вигляді є вкрай нестійкою перехідною формою.
Невеликий відступ
Тут потрібно сказати кілька слів про побічні обставини, притаманні саме цій команді. Це, так би мовити, несистемні, персональні обставини. По-перше, відзначимо слабкість цієї команди саме як команди. Цілі стабільності та порядку є суто оборонними. Вони не можуть бути джерелом ініціатив та зростання, не можуть бути командоутворюючими на рівні держави.
По-друге, відзначимо професійну і практичну слабкість команди. Люди, які вважають, що підвищення податків та посилення державного регулювання є відповіддю на всі питання в усі часи, скажімо так, дещо відстали від життя.
По-третє, очевидно, що Янукович та його люди відчувають гостру потребу в начальникові над собою. Такими їм бачаться big boys із Москви, Вашингтона або Брюсселя. Ієрархічне мислення породжує бажання задобрити начальство, що ми і спостерігаємо протягом трьох місяців. Тому проста думка про те, що чим більше ти «здаєш» партнеру, тим менше ти йому потрібен, не спадає їм на думку. Для «донецьких» йдеться про начальство, а не про партнерство. Якщо говорити про Росію, то в команді Януковича категорично не розуміють, навіщо Росії потрібна Україна. Газотранспортна система, Севастополь, митний союз, супутникова держава, — все це, звичайно, добре, але це лише приємні доповнення до головної мети. Головна мета лежить не у зовнішній, а у внутрішній політиці Росії, яка переживає серйозну кризу жанру. Демократична альтернатива в Україні — ось те, чого найбільше не бажає російська влада. «Ось бачите, у хохлів не вийшло з демократією». А значить, російський авторитаризм є, можливо, комусь неприємною, але неминучою закономірністю, а не зручною формою реалізації приватних та групових інтересів. До речі, Росії набагато вигідніша була б «помаранчева» Тимошенко як президент, тоді б пропагандистський ефект був би набагато сильнішим. Усього цього люди Януковича не розуміють, а значить, робитимуть помилки.
Корпорація з розподілу витрат. Диктатурка
Думаю, немає необхідності розглядати варіанти, коли діяльність нинішньої влади увінчається успіхом. Жалюгідний лепет з приводу Сінгапуру спростовується простим фактом, що, окрім Сінгапуру, ще близько сотні країн насолоджуються авторитаризмом, але жодних реформ і процвітання там не спостерігається. Авторитаризм і процвітання скоріше антоніми, ніж синоніми.
Отже, в результаті накладання політичної доктрини «донецьких» на українську реальність можна побачити такі системні проблеми.
Перша проблема — різність корпорацій. «Донецькі» були об’єднані історією з виборами 2004-го, побоюваннями переслідувань та спрагою реваншу. Усі ці стимули вичерпалися після їхньої перемоги цього року. Що гірше, уявлення про державу як про велику корпорацію з директором-президентом на чолі, якого дотримуються «донецькі», страждає одним радикальним недоліком. На відміну від звичайної корпорації, метою якої є отримання доходу, держава є корпорацією з розподілу витрат. Тобто, логічно неможлива ситуація, коли всі групи тиску задоволені.
Як би парадоксально це не звучало, захистити свій бізнес «донецькі» могли б набагато краще, якби продовжували перебувати поза державою у ролі однієї з груп тиску.
Поєднати індивідуальні цілі в рамках загальної державної політики можна, лише створивши їхню ієрархію. Це означає звичайну диктатуру та соціалізм. Таким чином, перший «стійкий» стан, до якого об’єктивно прагне нинішня влада — це соціалістична перерозподільча диктатура. Я взяв слово «стійкий» у лапки тому, що насправді, звичайно ж, і цей стан нестійкий, оскільки в ньому відсутні стимули до підприємницької діяльності та зростання національного багатства. Просто порівняно з нинішнім станом соціалізм може тривати набагато довше, і його рамки обмежені лише тим, до яких пір громадяни згодні терпіти власне зубожіння.
Корупція forever. Режим Кучми
Друга системна проблема — це какистократія. У корпорації «донецьких» сьогодні переважну більшість становлять какистократи, що підтримують нову владу заради свого статусу та тих можливостей, які він надає. Статус і можливості абсолютно несумісні ні з ідеєю стабільності, ні з ідеєю порядку. Не може бути порядку і «свободи підприємництва» для чиновників одночасно. Якщо практика какистократії візьме гору, то сьогоднішні «донецькі» перейдуть у звичний нам режим Кучми.
Таким чином, не існує варіанту, в якому «донецькі» збереглися б як корпорація, що повністю контролює державу. Або ця група перейде до диктатури, що означає більш ніж значне «прорідження» власних рядків та своєрідну внутрішню громадянську війну, або восторжествує какистократія а-ля Кучма, в якій «донецькі» просто розчиняться.
Стійкі стани, і чим доведеться жертвувати:
Перший стійкий стан — це «режим Кучми».
Стабільність у ньому забезпечується доступністю корупції, а також постійним обертанням какистократів навколо президента та постійною заміною одних какистократів на інших;
Корупція у цій системі відносно доступна для всіх;
Надвіі не потрібна.
Зовнішня політика аморфна (рівновекторність).
Ворогами є колишні какистократи, що стали опозиціонерами.
Другий стійкий стан — «диктатурка».
Стабільність забезпечується репресіями та закриттям політичної системи від впливу населення;
Корупція доступна лише для «своїх»;
Надвіі — необхідна, як і харизматичний лідер;
Зовнішня політика — визначеність. Прив’язаність до однієї сили, або агресивний нейтралітет типу комуністичної Албанії;
Ворогами у диктатурці є населення.
Чим доведеться жертвувати для переходу в «режим Кучми».
Стабільність — ніяких «донецьких» більше не буде. Буде змагання какистократів за близькість до двору.
Корупція — порядку за типом «я начальник — ти дурак», за який голосував виборац ПР, не буде. Виборац образиться;
Надвіі — жертв не потрібно;
Зовнішня політика — жертв не потрібно;
Вороги — вороги постійно змінюються, що, скоріше, позитивно для системи в цілому.
Чим доведеться жертвувати для переходу до диктатурки.
Стабільність — «донецьких» теж не буде. Будуть «малі донецькі», які переможуть усіх інших донецьких та недонецьких;
Корупція — у силу обмеженості корупції в країні з’являться «класова боротьба» та тероризм;
Надвіі — немає харизматичного лідера і надвіі. В умовах різних політикокультурних уподобань українців таку ідею уявити важко, особливо у виконанні донецьких;
Зовнішня політика — доведеться визначатися, де купувати нерухомість, зберігати гроші та вчити дітей;
Вороги — вороги можуть перемогти.