Чи буде коаліція міцною? Нинішня коаліція1 — це реалізація давньої мрії БЮТ і ПР про «широку коаліцію», тобто про таку, що давала б її учасникам можливість вирішувати максимально можливе коло питань, включно з конституційними. Різниця хіба що в учасниках: якщо тоді на роль злої опозиції планувалися комуністи, то сьогодні це залишки ПР.
Утілена «ширка», однак, свідчить скоріше про слабкість, ніж про силу. Справа в тім, що політичну владу не так «дають» конституція й закони, як «беруть» практикою. Наша ситуація відрізняється тим, що з одного боку ми формально повернулися до «парламентсько-президентської» конституції 2004 року, де функції президента сильно обмежені, а з іншого — президентські вибори пройшли на тлі війни, і з цим пов’язані високі очікування від президента та явний запит на розширення його влади. Тобто, великі надії покладаються на посаду, яка є набагато слабшою, ніж раніше. Змішані моделі, (пишу це, мабуть, уже востаннє) нестійкі за самою своєю природою; без конфліктів, як ми їх звикли розуміти, може існувати щось одне — або виборний президент, сам що формує кабінет, або уряд більшості без жодного президента. У нашій ситуації, коли основними опонентами є «партія президента» і «партія прем’єра», конфлікт просто неминучий. «Широка» коаліція, тобто додавання до неї Тимошенко і Ляшка, очевидно, має допомогти уникнути ступору, коли приблизно рівні за силою прем’єр і президент вступлять у клінч. Тобто, у конкретному конфлікті переможе той, кому вдасться ситуативно домовитися з Тимошенко або Ляшком.
Таким чином, основна боротьба відбуватиметься не між «владою» і «опозицією», а всередині самої влади. Усе це, власне кажучи, мало б суто пізнавальне значення, якби не, як тепер кажуть, «controversial» постаті Тимошенко і Ляшка, яких довелося б задовольнятися незрозумілою роллю напівопозиції за інших розкладів, а так вони стають важливими персонами з усіма наслідками з цього. Чи становить така хиткість коаліції загрозу, враховуючи стан війни? Думаю, тут є дві пов’язані загрози. Перша — це, власне, стан «некерованості», який може підігрівати Путін. Було б дуже добре, якби це було його головною ставкою, оскільки сам по собі цей стан є звичним для українців і вони не сприймають його як «небо падає на землю». Залишилося ще зрозуміти, що чим більша «некерованість» зверху, тим простіше живется внизу, і, можна сказати, справа зроблена. Але ось друга загроза є більш неприємною: політично зручний і легко сконструйований через ЗМІ фон «некерованості» може бути використаний для спроб захоплення влади як прихильниками замирення з Росією, так і його противниками. І ті, й інші неодмінно почнуть «наводити порядок», а це вже пряма загроза життю і власності українців.
Чи будуть реформи? Ні, реформ не буде. Про це чітко написано в коаліційній угоді. Буде подальше розширення держави під виглядом реформ, боротьби з корупцією тощо. Нічого нового (крім самого факту угоди) тут немає. У цьому легко переконатися, відкривши цей документ. Метод, яким майбутній уряд має намір проводити реформи, гранично простий — він створюватиме нові державні органи, покликані проводити ці реформи. Наприклад, улюблена прогресивною громадськістю корупція буде переможена шляхом створення «Національного агентства з питань запобігання корупції». Ні слова про ліквідацію причин корупції — державного регулювання — там немає. І так скрізь. Або створення нових органів, або посилення контролю та інших методів такого ж роду, призначених заспокоїти нерви прогресивної громадськості, яка свято вірить у дієвість контролю з часів ОБХСС.
Дуже показовий розділ «Забезпечення прискореного економічного розвитку». Протягом шести пунктів нам різними словами намагаються розповісти, що «прискорений розвиток» досягається завдяки «галузям-лідерам», під якими розуміються «високотехнологічні галузі». Все це має бути, звісно, визначено «довгостроковою стратегією». Іншими словами — це називається «Сколково». За всіма цими пунктами проглядаються перспективи чималих бюджетів, але ось до «економічного розвитку», та ще й «прискореного» все це точно не має жодного стосунку. У розділі про дерегулювання, яким безумовно пишаються його автори, я знайшов лише один пункт, який можна назвати правильним і який впливає на мотивацію чиновника, а не на його звітність про виконану роботу — це виключення з дохідної частини бюджету надходжень від штрафів і пені. І це все. Усе решта — це безсмертне покращити, поглибити і розширити. Таким чином, уже на рівні намірів майбутньої коаліції можна зробити висновок, що нічого «реформаторського» очікувати від неї не варто.
Загалом, у найближчому майбутньому нам слід побоюватися двох речей: Путіна і боротьби уряду з кризами у власній звітності — станом торговельного балансу, «правильного» курсу долара, «наповнюваністю бюджету», загрозою дефолту, інфляцією та гіперінфляцією. Все інше можна пережити.
Йдеться про коаліцію після виборів 2014 року ↩︎