У вжиток починає входити вислів «громадянська війна», і це здається мені дуже небезпечним. Небезпечним, оскільки він повністю підмінює сенс того, що відбувається, зводячи все до певного, нібито, ірраціонального стану, в якому «громадяни» з якихось незрозумілих причин раптово починають мочити одне одного.
Власне, досить важко відшукати в історії чистий приклад «громадянської» війни — громадяни майже завжди виявляються втягнутими якимись групами. Ну, а до нинішньої України словосполучення «громадянська війна» не підходить зовсім. У нас з вами протистояння держави і людей, тобто громадяни є тільки з одного боку.
Тим не менш, соціальні закони ніхто не скасовував, і вони продовжують свою тиху роботу. Зокрема, працює те, що прийнято називати принципом «розділяй і володарюй». Власне, ці слова описують розв’язання чисто економічного завдання зі зменшення витрат. Якщо йдеться про силовий контроль великої групи людей, сенс якого полягає в отриманні доходу (данини), то одне з найкращих рішень — нацькувати цих людей одне на одного, щоб їх менше цікавив факт примусового збору данини та наявності людей, на користь яких вона збирається.
Це традиційна політика, якій кілька тисячоліть, і за цей час вона довела свою ефективність.
Як і чому це працює? Справа в тому, що ми думаємо шаблонами, і це неминуче. Неможливе жодне міркування без попередньої йому теорії — так влаштована наша свідомість. Ми повинні все класифікувати, на все повісити ярлик і покласти в коробочку з написом, а потім встановити (або вигадати) зв’язки між класифікованими явищами. Така людська природа, класифікація починається вже на рівні мови, якою ми говоримо і якою думаємо. Тому кожен з нас має свою картину світу, яка, звичайно, може змінюватися і коригуватися. В якихось сферах ця картина достатньо близька до того, що можна назвати «реальністю», а в якихось ми просто відтворюємо «загальнодоступні», як правило, помилкові відомості. Але, так чи інакше, така картина є, і людина без неї немислима.
Загалом, щодо великого класу суспільних явищ складаються міфи — такі популярні й універсальні прості картинки світу, в які люди, які розділяють міф, вставляють факти оточуючого життя, щоб переконатися, що картина світу ціла і їй ніщо не загрожує.
Так от, «розділяй і володарюй» — це гра з ярликами, коробочками, написами і, перш за все, з міфами. Як правило, вона найкраще працює в тих сферах, де більшість некомпетентна і де їхня картина світу заснована не на власному досвіді. Історія є болючою не для істориків, не для тих, хто професійно нею зайнятий, — вона хвилює профанів, які намагаються знайти там виправдання своїм діям. Те саме можна сказати і про «політику» — голосніше за всіх кричать не ті, хто її вивчає, а ті, хто «займається» нею на кухні тощо.
Метод цієї гри — «допомогти» клієнту помістити подію в картину світу, у міф, щоб він сам переконався, що цей міф правильний. Наприклад, провокація — ідеальний спосіб такої роботи. Якщо в конфлікті є дві сторони і відбувається якась неприємна подія, носії міфів тут же ідентифікують її як волю тих, хто в їхньому міфі грає роль лиходія. Оскільки так роблять обидві сторони, то виграє провокатор.
В Україні склалися два стійкі міфи, що описують «політику». Причому їхні носії переважно сконцентровані в різних регіонах. Зараз вийшло так, що держава ототожнюється з одним міфом, а протистоячі їй сили — з іншим. У загальному випадку, в лексиці прихильників держави ви почуєте «вашингтонський обком», «бандерівці», «Америка», в лексиці противників — «Росія», «Путін», «українофоби» тощо; ці списки будуть дуже довгими.
Завдання, яке зараз вирішує держава, — максимально віднести протест до однієї з міфологій, щоб паралізувати прихильників іншої, не дати їм переконливого приводу для участі в протестах. А найкращий для держави результат — це перехід протистояння людей і держави в ситуацію, коли прихильники двох міфологій добровільно і безкоштовно знищуватимуть одне одного, але, повторю, поки що до цього далеко.
Чому я про це пишу? На жаль, стратегія «розділяй і володарюй» сильна якраз тим, що державі не потрібно докладати великих зусиль для її реалізації. Люди самі все зроблять добровільно, потрібно їх просто підігрівати. Зараз я спостерігаю в мережі масові «розфрендування», зростання нетерпимості та агресії, і, звичайно, сам тут не без гріха. Але люди, на відміну від інших істот, можуть усе раціоналізувати, в тому числі й усвідомлювати той факт, що вони складають події в коробочки і вішають на них ярлички. Якщо ми не хочемо переростання конфлікту народу і влади в громадянський конфлікт, потрібно завжди пам’ятати, що для усвідомлення факту зовсім не обов’язково домальовувати до нього «руку Москви». Потрібно пам’ятати, що кілька років до всяких Майданів влада розоряла, віднімала бізнеси і відверто знущалася над людьми. І це, а не «рука Вашингтонського обкому», стало справжньою причиною протестів. Потрібно пам’ятати, що кожен ярлик, повішений на опонента зараз, — це маленька перемога режиму. І якщо ви вважаєте себе героїчним мережевим самураєм, то не зайве нагадати, що самураям приписувалося в складних ситуаціях спочатку дорахувати до семи, а вже потім давати відповідь. Це не так складно зробити, і це може в майбутньому врятувати чиєсь життя, повірте.